| ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!! |
Галина Омелянівна Бицюра (Левченко)
Материал из Родовод.
| Род | Бицюри |
| Пол | женщина |
| Полное имя от рождения | Галина Омелянівна Бицюра |
| Смена фамилии | Левченко |
| Родители
♂ Емельян Александрович Бицюра [Бицюры] р. 1892 | |
Заметки
с. Тарасівка
Левченко Галина Омелянівна, 1933 р.н. На час опитування проживала в м. Переяслав-Хмельницькому
Мій батько розповідав, що в 1933 році голод був страшний. На полі вродило, але все збіжжя з колгоспу вивезли, залишилось тільки посівне зерно. І в людей позабирали все чисто, хтозна куди воно йшло. Батько, Бицюра Омелян Олександрович, 1892 р.н, уродженець Поліг-Яненок, в той час був головою колгоспу. Він не хотів бути головою, саме проходило розкуркулення, колективізація, але він був партійний і його примусили. Пологи-Яненки, Тарасівка, Улянівка входили в колгосп ім. Петровського. Ще до революції батько переселився в Тарасівку. Перед голодом в Тарасівці було хат з десять. Під голод багато померло, щитані люди залишились. В Пологах-Яненках померло більше половини людей. Було, прилізе людина до порога, стукає: “Дайте хоч бурячок, хоч раз укусить”.
Весною 33-го настав час для сівби. Обійшов батько всі Пологи-Яненки – робить немає кому, люди з голоду вмирають, не подужають. Тоді батько придумав змолоть мішок посівного зерна і наварив в колгоспі казан галушок. Тим, хто виходив на роботу, давали трохи поїсти. І люди рачки лізли, щоб сьорбнуть цих галушок. Як в райкомі партії взнали, що батько змолов мішок посівного зерна, викликали його до себе. Батько розказував, що секретар райкому як бахнув кулаком по столу, аж чорнильниця підскочила і кричить: “Ти що, захотів до білих ведмедів! Іди і роби, спробуй тільки не бути головою колгоспу, іди і не писни. Як ще щось утвориш, то до білих ведмедів!” З партії батька за цей вчинок виключили.
Я народилася в липні 1933 року, казала мати, що сама шкура і кістки, тільки ворушилася, тільки й видно, що живе створіння. Батько з колгоспу для себе нічого не брав. Мати йому казала: “Ти мені хоч молочка принеси!”, він відповідав: “Такого я не допущу!” Сам батько по селу не ходив, боявся: могли і вбить. Їздив він конякою разом з головою сільради. Розказував, що зайдуть, було, в хату – ніде немає нікого, тихо, всі вже померли. Або прийдуть до людей, топиться в печі, а вони дітей своїх порубали і варять.
Записав Авраменко Ю. у 1994 р.
Ближайшие предки и потомки
