ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!!

Мілена Іванівна Рудницька р. 15 июль 1892 ум. 29 март 1976

Материал из Родовод.

Запись:679689

Род	Рудницькі
Пол	женщина
Полное имя от рождения	Мілена Іванівна Рудницька
Родители ♂ Іван Рудницький [Рудницькі] р. 1856 ум. декабрь 1906 ♀ Іда Шпігель (Рудницька) [Шпігелі] р. 1862 ум. 1950
Вики-страница	wikipedia:uk:Мілена_Рудницька

События

15 июль 1892 рождение: Зборів

27 октябрь 1919 рождение ребёнка: Відень, Австрія, ♂ Іван Павлович Лисяк-Рудницький [Лисяки-Рудницькі] р. 27 октябрь 1919 ум. 25 апрель 1984

29 март 1976 смерть: Мюнхен

Заметки

Міле́на Іва́нівна Рудни́цька (*15 липня 1892, Зборів—†29 березня 1976, Мюнхен) — журналістка, письменниця, громадсько-політична діячка, учителька середніх шкіл.

Викладач на Вищих Педагогічних Курсах у Львові (1921—28), одна з ідеологів українського жіночого руху на Західній Україні та його провідних діячок у 1920 — 30-х pp. Голова центральної управи Союзу Українок у Львові (за її головування він розрісся у сильну всенародну організацію), Українського жіночого конгресу в Станиславові (1934), Світового Союзу Українок, політичної жіночої організації «Дружина Княгині Ольги»; редактор двотижневика «Жінка» (1935 — 39); учасниця і репрезентантка українського жіноцтва на міжнародних жіночих з'їздах. Активна діячка УНДО, посол до польського сейму (1928—35, працювала у його комісіях — освітній і закордонних справ).

Як делегатка Української Парламентарної Репрезентації захищала в Лізі Націй українські петиції, зокрема в справі т. зв. пацифікації і голоду на Радянській Україні, мала контакти з урядовими і громадськими колами західної Європи і виступала з доповідями на міжнародних з'їздах.

У 1936—39 член президії Українського Координаційного Комітету у Львові. З 1939 на еміграції: Краків, Берлін, Прага, Женева (де у 1945—50 була директором Українського Допомогового Комітету), Нью-Йорк і Мюнхен.

З 1919 виступала зі сторінок у пресі на політичні, феміністичні й виховні теми.

Окремі книжки: «Українська дійсність і завдання жінки» (1934), «Західна Україна під більшовиками» (1958), «Дон Боско. Людина, педагог, святий» (1963), «Невидимі стигмати» (1970).