| ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!! |
Моніка Гурська
Материал из Родовод.
| Род | Гурські |
| Пол | женщина |
| Полное имя от рождения | Моніка Гурська |
| Родители | |
События
18 январь 1834 рождение ребёнка: Российская империя, ♂ Владимир Бонифатьевич Антонович [Антоновичи] р. 18 январь 1834 ум. 21 март 1908
Заметки
Володимир Боніфатійович Антонович народився в містечку Махнівка Бердичівського повіту, Київської губернії, (тепер с. Комсомольське Козятинського району) в шляхетсько - польській сім’ї. Батьки його жили нарізно. Мати, Моніка Гурська, жінка вольова, сувора, змалку ставилася до сина вимогливо, навіть, жорстоко. Батько, який мешкав у маєтку шляхтичів Абрамовичів у с.Гущинцях Вінницького повіту (тепер Калинівського району), не втручався у виховання. Якби не бабуся Кароліна Гурська, хлопчик у дитинстві не зазнав би родинного тепла.
Початкову освіту Володимир здобув з шести років під наглядом матері, яка найнялася гувернаткою до шляхтичів Цибульських у с. Горишківка поблизу Тульчина і забрала його з собою. Провчившись 4 роки у такий спосіб, він готується до вступу у гімназію, спершу з гувернером, а згодом з батьком.
Мати Антоновича, пані Моніка Гурська, походила зі шляхетного роду та навіть пишалася тим, що веде родовід від самих князів Любомирських. Вона служила гувернанткою в різних родинах, добре знала французьку, багато читала. У маєтку пана Марковського на Уманщині гордовита пані зустріла своє кохання — Яноша Джидая, теж гувернера, сина угорського революціонера. Результатом цієї зустрічі стало життя героя цього нарису, якого записали на ім'я вінчаного чоловіка матері — Боніфатія Антоновича. Ось так син Яноша Джидая став Володимиром Боніфатійовичем Антоновичем.
Пані Моніка прагнула привчати сина до звичаїв польського шляхетства середнього достатку, котре, як згадував Антонович, «дивилося на себе, як на представників культури... Уся культура містечкової інтелігенції виражалася в костюмах, елегантних по змозі, і в способі держати себе в товаристві з елегантними манерами». Деспотична за вдачею пані Моніка намагалася прищеплювати «панські звички» синові навіть методом терору. За спогадами Володимира Антоновича, особливу увагу приділяла вона вихованню «гарячого польського патріотизму», при цьому патріотичний обов'язок полягав у тому, «щоб хвалити все своє, мовчати про всі хиби й ганити все чуже».
Згодом, розірвавши зв'язки з польським середовищем, у своїй «Сповіді», а на схилі років — у мемуарах Антонович дав нищівну характеристику сучасного йому польського суспільства. Однак він не був ворогом поляків: йому притаманне було різке засудження польської доби в українській історії, панування польської шляхти над українським народом.
З таким от родинним спадком ішов він на зустріч із долею, твердо ступив на шлях, яким не йшов жоден із його кревних.
Ближайшие предки и потомки
обучение: Санкт-Петербург, Жіночий медичний інститут
брак: ♂ Дмитрий Антонович
смерть: 22 февраль 1975, Вінніпег, Канада
