| ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!! |
Макарий Эрастович Одинец р. 1893 ум. 1919
Материал из Родовод.
| Род | Одинцы |
| Пол | мужчина |
| Полное имя от рождения | Макарий Эрастович Одинец |
| Смена имени | Макар Играстович |
| Родители | |
События
1893 рождение: Пологи-Вергуны, Ташанская волость, Переяславский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
1893 крещение: Пологи-Вергуны, Ташанская волость, Переяславский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
1919 смерть: Переяславский уезд, Полтавская губерния, УНР
1919 похороны: Переяславский уезд, Полтавская губерния, УНР
Заметки
|
Згадки
"Народився в 1893 р. в с. Пологи-Вергуни в родині селянина-бідняка. З ранніх років відчув на власному досвіді весь жах поміщицької експлуатації. Згодом поїхав на Кавказ, де вступив до підпільного марксистського гуртка. Роки, проведені на Кавказі, визначили весь подальший життєвий шлях Макара Іграстовича.
10 березня 1918 р. німецькі оккупанти вступили до Переяславського повіту. Вони вдалися до кривавого терору. Перший партизанський загін створено з бідноти сіл Пологи-Чобітки, Пологи-Яненки, Помоклі, Ташань, Комарівка і Мала Каратуль. Очолив його М.І.Одинець. Цей загін діяв активно. За недовгий час партизанам вдалося вигнати німців з багатьох сіл й утримувати ці населені пункти у своїх руках."
В другій половині грудня 1917 року червоногвардійський загін при активній підтримці трудящих повіту звільнив Переяслав від буржуазно-націоналістичних військ Центральної ради. Влада перейшла до рук Переяславської Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. В грудні 1917 року в будинку колишньої земської управи відбувся 1-й з’їзд Рад Переяславщини. Це був один з перших повітових з’їздів Рад на Україні.В другій половині 1919 року на територію Радянської України вдерлися денікінці. Вони захопили Переяславщину і, встановивши кривавий терор, відновили поміщицьку власність на землю.Трудящі Переяславського повіту палко відгукнулися на заклик Комуністичної партії «Всі на боротьбу з Денікіним!». Переяславщина була охоплена полум’ям партизанського руху. Особливо активно діяв партизанський загін під командуванням військового комісара Макара Іграстовича Одинця. Протягом листопада 1919 року об’єднаний партизанський загін під командуванням М. І. Одинця вів запеклі бої за визволення Переяслава. Місто декілька разів переходило з рук в руки. Вирішальний бій з денікінцями відбувся в ніч з 19 на 20 листопада 1919 року. Він закінчився блискучою перемогою червоних партизанів і цілковитою поразкою денікінців. В бою смертю хоробрих загинув вірний син українського народу, командир партизанського загону М. І. Одинець. Увіковічуючи мужній образ М. І. Одинця, трудящі міста назвали його ім’ям районний Будинок культури і міський парк.
Згадка в книзі І.Г.Козуба "Доба і доля"
Про повстання проти денікінців на Переяславщині, 1919 рік:
"Загін виступив вчасно і десь опівночі вже був у В'юнищах. Під штаб було зайнято велику простору хату, там і відбулася нарада. Нашою метою було захопити Переяслав. "А щоб люди не думали, що ми якась чергова банда, - сказав Терещенко, - нам би годилося мати свій прапор". Переважна більшість стояла за жовто-блакитний, але Одинець, як рішучий прихильник орієнтації на москалів, заперечив - тільки червоний! Луценко його підтримав. Я мовчав. Мені здавалося, що ріднішим був жовто-блакитний, але вважав, що зараз не варто через це сперечатися. Куліш поки що спокійно спостерігав за цими дебатами, які на очах перетворювалися на запеклу суперечку, і з усього було видно, що й до бійки недалеко. Несподівано Луценко завів: "Повстаньте, гнані і голодні ..." Те підхопив Одинець і ще двоє. Їхні супротивники, перекриваючи спів "Інтернаціоналу" ревонули "Ще не вмерла Україна...". Одинець і Луценко підхопилися, але назустріч їм з полу скочив Андрій Бицюра, вмить рвонувши шаблюку з піхов. Ще трохи - і він би рубонув Луценка, та Куліш блискавично скочив із-за столу й ухопив Бицюру за руку. Не зробив би він цього - Луценкова голова злетіла б із пліч. "Ще не вбили ведмедя, а шкуру вже ділите! - обурився Куліш. - Уже ніколи про це думати, раз не подбали вчасно". І глянувши на годинник, скомандував: "Макаре, пора! Пів на четверту, а тобі найдалі!" Одинець, Луценко та ще троє мовчки вийшли."
"Куліш уже облаштував штаб у будинку Симонова. Там сиділи Одинець, Луценко і троє звільнених із тюрми політв'язнів - Ахтирко, Козиренко і Мисюра"
"Послали розвідку в Переяслав. Начальником штабу призначили Рубана. Загін переформували, поділили на два курені. Перший курінь, відбірних сміливців, назвали куренем смерті. Командиром настановили мене. Другий курінь очолив Терещенко. Курені поділили на сотні, кулеметників звели в одну команду під орудою Дорошенка. Кіннотою залишився керувати Бицюра. Знову постало питання про прапор. Знову зчинилася суперечка, та цього разу обидві сторони досягли згоди. Зійшлися на тому, що з одного боку він буде червоним, а з другого - жовто-блакитним. Луценко та Рубан знайшли крам, а вчительки пошили з нього той чудернацький прапор, ще й гарно обстрочили."
"З його інформації та зведень нашої розвідки ми дізналися, що вздовж залізниці Київ-Полтава дислоковано дивізію денікінців-волчанців, що по колії Переяслав-Гребінка курсує панцерник, що переяславська залога денікінців поповнилася змобілізованими офіцерами Переяславщини та що у Ліплявому стоїть загін охорони мосту через Дніпро, який з'єднує Ліпляве та Канів. За порадою Полішка ми обрали штаб, до якого увійшли Куліш, Одинець, я, Луценко, Добровольський, Мисюра, Безпощадний, Бицюра та Терещенко. Куліш командував загоном, а начальником штабу було обрано Одинця.
Нашою першою операцією було знищення охорони біля мосту"
"Загін перейшов залізничну колію і став на ночівлю у Шрамківці та Старополуботівці. На ранок Бицюра з кіннотою провадив розвідувальні операції в навколишньому районі. Одинець і я з десятком підвід виїхали на Шрамківську цукроварню, щоб розжитися там на цукор та "відвідати" директора цукроварні, про якого ходили недобрі чутки. При заводській брамі нас зустрів сторож, який насмілився не пускати на подвір'я. Йому, звісно, всипали нагаїв і проїхали. Сезон закінчився, на заводі нікого не було. Невеличка охорона, дізнавшись про повстанців, іще з ночі розбіглася і поховалася. Довго нам довелося шукати ключарів та бухгалтерів. Нарешті, знайшли. Але вони почали всіляко зволікати з оформленням і видачею цукру. Знову виручили шомполи: бухгалтера відшмагали, а інші самі стали як шовкові - вмить усе виписали й видали.
У заводській їдальні за нашим наказом мали приготувати і нагодувати обідом усіх бійців. Віддавши розпорядження, ми з Одинцем пішли "в гості" до директора. Парадні двері, в які ми поткнулися, були замкнені. На стук ніхто не відгукнувся і не відчиняв, хоч ми встигли помітити, що у шпаринку визирнула пані. Одинець розлютився: ну ж ми вас навчимо, як нас приймати! Чорним ходом потрапили до кухні. Там застали служницю. Чемно привіталися. Вона неохоче відповіла, що пана директора вдома немає, а пані директорова наказували, аби їх не турбували. Одинець наказав: "Негайно покликати!". Нарешті, двері з покоїв до кухні прочинилися, і пані з непередаваним презирством запитала, чого нам треба. Ми, наскільки могли, ввічливо привіталися з нею і відрекомендувалися. Вона знову нетерпляче запитала, чого ж саме ми хочемо. Одинець пояснив, що ми з дороги і не відмовимося від обіду, коли пані буде така ласкава і накаже пригостити нас як представників командування. Директорова, вказуючи перстом на якусь брудну миску, наказала служниці всипати нам кулешу, який, певно, був зварений для хортів. Служниця хутенько насипала миску кулешу й поставила на кінчик столу, поклавши поруч дві незугарні дерев'яні ложки. Одинець скипів, підійшов до столу, колупнув ложкою той куліш і спитав, чи так вона пригощала і денікінських офіцерів. Ухопив миску і щосили вдарив нею об стіл. Бризки кулешу та друзки від миски полетіли аж під стелю. Директорова розгубилася, а Одинець кинув: "Пішли-но, побачимо панську їдальню", - і грізно посунув на господиню. Та з жахом відскочила від дверей. Перед нами була величезна зала. На столі стояла сила-силенна посуду. "Так ось де буржуазія бенкетувала!" - сказився Одинець. Він ухопив стосик тарілок і гепнув ним об підлогу. Я охоче підтримав той почин. З півгодини ми "трудилися". Ціла купа черепків та скла лежала на підлозі. Куди й поділася пиха, пані забилася в куток і тремтіла з переляку. "Ану ставай до стінки! - гаркнув на неї Одинець і навів пістоль. - Застрелю!" Вона впала на коліна і благала не вбивати. Ховаючи зброю, Одинець мовив: "Дякуй, що ось він тут (показав на мене), а то б тобі кришка! І зарубай собі на носі, що не тільки денікінці люди"
"До нас приєднався повстанський загін чоловік на сто із Баришівського району. Очолював його Лашун. Новоприбулі розмістилися по Монастирській вулиці неподалік від ярмаркового майдану, над будинком вивісили жовто-блакитний прапор.
Довідавшись, що повстанці лояльні до боротьбистів, із підпілля вийшли комуністи-більшовики. На секретаря у більшовиків було обрано Якова Браславського, у боротьбистів - Братуся. Рубан, Бицюра, Михайловський і решта безпартійних повстанців трималися Куліша.
"Уже розвиднілося. Денікінці зорієнтувалися, що перед ними залишилася якась одна невелика частина повстанців і повели рішучий наступ з базарного майдану по вулицях Монастирській, Садовій та Гімназичній. Відтиснувши повстанців від Центральної до Старокиївської, стали бити флангу від Альтицького мосту. На правому крилі по Центральній, близько рогу Садової, з балкона було поранено спочатку коня під Одинцем, а потім і його самого. Ледве вихопили його з-під вогню й віднесли у Підварки. Денікінці підкотили кулемети і почали бити по тій жменьці вояків, які тепер ховались у рівчаку навпроти Набережної коло будинку Абрамовича. Кулеметні черги притиснули їх до землі, вихід до мосту було перекрито.
По дорозі між Підварками і Малою Каратуллю Одинець помер. Мисюра та Рубан утікали на Каратуль"
"Ще ввечері ми збиралися рано йти у Пологи-Вергуни, щоб урочисто поховати Одинця. А воно он як сталося - зовсім не так, як гадалося. Тепер усі були перейняті іншим - якнайшвидше дістатися до безпечного місця, доки ворог не спам'ятався і не збагнув своєї помилки."
Джерела
+ + +
Упокой, Боже, раба Твого Макарія і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші раби Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія.
Ближайшие предки и потомки
