| ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!! |
Наталия Романовна Березинская (Шухевич) р. 13 март 1910 ум. 28 февраль 2002
Материал из Родовод.
| Род | Березинские |
| Пол | женщина |
| Полное имя от рождения | Наталия Романовна Березинская |
| Смена фамилии | Шухевич |
| Родители | |
События
13 март 1910 рождение: Лецівка
1930 брак: ♂ Роман Иосифович Шухевич [Шухевичи] р. 30 июнь 1907 ум. 5 март 1950
28 март 1933 рождение ребёнка: ♂ w Юрий Романович Шухевич [Шухевичи] р. 28 март 1933 ум. 22 ноябрь 2022
16 октябрь 1940 рождение ребёнка: Краків, ♀ Мария Романовна Шухевич (Трильовская) [Шухевичи] р. 16 октябрь 1940
28 февраль 2002 смерть: Львов, Украина
Заметки
Такою працею займалася і молода Наталя разом зі своєю сестрою Дарією і братом Юрієм. До них приїздили їхні друзі – між ними Роман Шухевич і його брат Юрій. З 1913 р. родина Березинських переїхала до села Оглядів, Радехівського району Львівської области, в якому батько Наталі був парохом до своєї смерти (1941 р.). Якщо вести мову про життя Наталі, то роки, прожиті в Оглядові, були найщасливіші в її житті. Початкову школу Наталя Березинська закінчила в селі Оглядові і вступила до гімназії сестер Василіянок, а пізніше до УПТ у Львові. Гімназію закінчила вона в 1928 р. і після іспиту на зрілість проживала з батьками в рідному селі і допомагала їм у їхній роботі.
Наталя Березинська була знайома з Романом Шухевичем ще з дитинства. Їхні родини дружили, і Шухевичі, які жили в Радехові – батько Романа був суддею – часто відвідували родину о. Березинського в Оглядові. 1930 р. вони одружилися, а в 1931 р. у них народилася донечка Мартуся, яка, на жаль, незабаром померла. Це був перший тяжкий удар, що його пережили молоді батьки. Наталя Шухевич, яка дуже важко переживала смерть своєї дитини, залишилася жити у своїх батьків, а її чоловік, активний член підпілля ОУН, змушений був часто виїздити в терен, також до Польщі (Краків) і Німеччини. Під час нападу на пошту в Городку 30 листопада 1932 року загинув брат Наталі Юрій Березинський.
Очевидно, що вона і її батьки були під постійним наглядом польської поліції. Підпільна діяльність Романа Шухевича, вимоги конспірації і нагляд поліції призвели до того, що Наталя дуже мало часу проводила з чоловіком. Він рідко навідувався до Оглядова. Кожна його поява посилювала контроль поліції. У червні 1934 р. поліція арештувала Романа Шухевича. Він опинився у концентраційному таборі в Березі Картуській. Причина арешту – вбивство міністра Перацького, хоч не було ніяких доказів його участи в цій акції. У січні 1937 р. Роман Шухевич вийшов на волю, пробувши півроку в концтаборі й два роки в тюрмі. Для Наталі Шухевич і її сина Юрка, який народився 28 березня 1933 р., залишалися тільки відвідини чоловіка і батька в тюрмі. Про ці відвідини Юрко пише: “Перше, що запам’яталося, то було побачення з батьком у в’язниці на Бригідках. Пам’ятаю, як ми з мамою зайшли до кімнати побачень ... з протилежних дверей увійшов батько. Батько був у сірому вбранні, усміхнений. Він обняв маму, хотів узяти мене на руки, але я чомусь настрашився поліціянта...”. Юркові було тоді приблизно 5 років. Таким було життя Наталі і її маленького сина – поліційний нагляд, відвідини в тюрмі. Навіть після звільнення з тюрми не могло бути й мови про якесь хоч умовно нормальне родинне життя. Наприкінці 1938 р. Роман Шухевич разом зі своїм приятелем Юрієм Лопатинським нелегально переходить кордон на Закарпаття і включається у боротьбу за самостійність Закарпатської України. Його дружина і син залишаються знову-таки самі у батьків Наталі в Оглядові.
Після окупації Карпатської України мадярами чоловік Наталі переходить через Румунію і Югославію до Австрії і за дорученням Проводу ОУН-ПУН переїздить до Данцінґу-Гданська, де утримує конспіративний пункт зв,язку з краєм, тобто з Західними українськими землями. До Данцінґу приїздить Наталя Шухевич з сином Юрком. За час їхнього подружнього життя це був перший період, коли Наталя і Роман могли принаймі короткий час жити родинним життям в умовній безпеці. Другий етап їхнього родинного життя почався в Кракові після капітуляції Польщі. Донька Шухевичів, Маруся Шухевич-Трильовська, дає таку інформацію про свою мамусю: “Під час радянської окупації Галичини в 1939 р. Наталка з сином Юрком нелегально переходить кордон і приїздить до Кракова, де на той час був її чоловік. Тут, у Кракові, в 1940 р. у Наталки народилася донька Марія. Власне, цих два роки в Кракові родина жила разом – це було найдовше їх спільне життя”. (Маруся народилася 16 жовтня 1940 р.).
У липні 1941 р. Наталя переїхала до Львова і жила там з двома дітьми і своєю мамою до 1944 р. Батька Наталі о. Романа Березинського вже не було серед живих. Навесні 1941 р. був зорганізований Український Легіон, який очолив Роман Шухевич. І знову до 1943 р. Наталя Шухевич не мала контакту зі своїм чоловіком, окрім двох коротких зустрічей. Від січня 1943 р. він був уже в підпіллі. У лютому цього ж року німці заарештували Наталю і вимагали від неї, аби вона повідомила своєму чоловікові про свій арешт і місце свого перебування. Німці мали надію, що через арешт Наталі вони впіймають Романа Шухевича. Але Наталя Шухевич рішуче відмовилася передавати будь-яку звістку своєму чоловікові. У квітні німці звільнили Наталю з тюрми, а допоміг у тому полковник Бізанц, німець, який був в Українській Галицькій Армії і який мав контакт з німецькою владою у Львові. Від того часу Наталя могла зустрічатися зі своїм чоловіком дуже рідко, і ті зустрічі були строго законспіровані. У 1944 р. після створення Української Головної Визвольної Ради (УГВР) Наталя Шухевич, її діти і мати, мали відійти на Захід разом з тими членами Проводу ОУН, Президії УГВР і іншими учасниками визвольного руху, які були перепроваджені Центральним Керівництвом на Захід.
Пані Наталя відмовилася покинути свого чоловіка й Україну.
Відомо, що всі принципово важливі рішення щодо протидії ОУН і УПА приймалися в Москві, а не в Києві. Але багато жорстоких ініціатив виходило також з ЦК КП(б)У, який хотів довести твердість своїх позицій. У листі від 15 листопада 1944 р. Микита Хрущов писав Сталіну про те, що він пропонує запровадити військово-польові суди при внутрішніх військах НКВД – тих військах, які проводили облави по наших селах “...з метою застрашення бандитів за вироками цих військово-польових судів, засуджених до знищення не розстрілювати, а вішати. Суди необхідно проводити відкрито, із залученням місцевого населення” (ЦДАГО – Державний Архів Громадських Об’єднань України). На практиці це означало, що населення мусило бути свідком тортур і знущань, що їх проводили війська НКВД (наприклад, живцем відрізували статеві органи у чоловіків, груди у жінок тощо). У таких умовах проживала Наталя Шухевич зі своїми дітьми. Перед своїм арештом вона переховувалася в селі Биличі Старосамбірського району в будинку парохії у греко-католицького священика о. Мицака. Село Биличі було віддалене на декілька кілометрів від Старого Самбора. У моїй пам’яті воно залишилося, зокрема парохія, як гарна й привітна оселя. Ми, тобто зв’язкова ген.Тараса Чупринки Марійка і я, приїхали до Самбора в день, коли був ярмарок, бо туди сходилися люди з цілого району і з далеких околиць і було багато безпечніше пересуватися в терені. Наталя Шухевич жила дуже законспіровано. До неї не можна було дістатися шляхом підпільних зв’язків. Ми прийшли, щоб передати інформацію і потрібну допомогу та перевірити умови, в яких жила родина керівника визвольного руху, та її безпеку. Тоді було вже заплановано, що Наталя з родиною перейде жити в інший терен як переселенка з Польщі. Наша зустріч була радісна, навіть весела і повна оптимізму. До Старого Самбора супроводжував нас Юрко, який хотів якнайбільше знати про свого батька. Маруся була тоді ще маленькою дівчинкою з кучерявим волоссям і чарівною посмішкою.
Через певний час ми прийшли знову в Старосамбірщину і, не дійшовши до села Биличі, довідалися, що більшовики заарештували о. Мицака з родиною і всіх, хто жив у нього, тобто його родичів.
Спецвідділ КДБ заарештував Наталю Шухевич, її дітей і матір 17 липня 1945 р. і відправив до Дрогобицької в,язниці. Для нас це була страшна звістка. Юркові тоді було 12 років, а Маруся мала неповних 5 років. Дітей вивезли до дитячого будинку в Чорнобилі, пізніше до Сталіно (нині Донецьк), звідки Юрко втік. Матір Наталі привезли до Львова, в тюрму на Лонцького, де вона померла. Ніхто не знає, що більшовики зробили з її тлінними останками. Маруся Шухевич-Трильовська пише так: “А Наталія Шухевич два довгі роки без суду поневірялася по радянських тюрмах – то у Львові, то в Києві. Пережила кілька підступних провокацій, метою яких було заманити Романа Шухевича для визволення дружини. Піддавалася фізичним тортурам, а найтяжчою мукою була повна відсутність інформації про долю дітей”.
Коли більшовики, застосувавши фізичні тортури, не отримали від Наталі Шухевич ніякої інформації про чоловіка, КДБ вдався до провокації. Пані Наталя згадує про це так: “Коли везли мене 1947 р. з Києва до Львова, на машину під Олеськом напала нібито група УПА. Під час стрілянини моя охорона втекла, а мене забрали до криївки, де допитували. Спочатку буцімто не вірили, що я дружина Романа Шухевича, та я показала їм тюремну посвідку. Тоді мені зав’язали очі і повели до іншої, більшої криївки, до “вищого проводу”, де я перебувала три тижні. Настирливо вмовляли написати листа Романові, але я категорично відмовилася. Зрозумівши, що я їм не довіряю, повезли на хутір і залишили у селянській хаті під опікою “підпільниці”. Раптом знову стрілянина. Дівчина радить сховатися під ліжко. До хати входять уже червонопогонники і кричать: “Кто здєсь? Вихаді!” Так я знову опинилася в руках кадебістів”.
А тепер наведемо інформацію, яка зберігається в кадебістських архівах. Від 1944 р. існували вже так звані спецгрупи, які чинили насильство і свавілля над цивільним населенням, вдаючи із себе вояків УПА. Спочатку до таких груп належали переважно колишні червоні партизани, але з часом до них почали включати колишніх вояків УПА і працівників СБ, що їх зломив і завербував КДБ. Боротьба з тими спецгрупами вимагала від нас дуже багато зусиль. Вони були більш небезпечні, ніж чисто кадебістські загони. “На 20 червня 1945 р. в західних областях України під виглядом повстанців діяли 156 спецгруп із загальною кількістю учасників 173 особи.” (Киричук “Нариси з історії Українського національного визвольного руху 40-50 рр. XX століття”. – Л., 2000 р., – С.190.). _________________
Наталії Березинській було лише двадцять, коли вона одружилася з Романом Шухевичем. Минуло тільки два роки, відколи дівчина закінчила гімназію, проте вона усвідомлювала, що означає для неї цей крок. Старший на три роки Роман на той час уже зробив свій життєвий вибір - бойовик УВО, член ОУН, він присвятив життя Україні. Наталія знала про справу чоловіка і сприймала її, адже поділяла його цінності. Отець Роман Березинський, парох села Оглядів на Львівщині, виховав сина і доньку справжніми патріотами - Юрій Березинський загине під час акції ОУН у 20 років, а Наталії судитиметься довге заслання.
Моменти спокійного життя в нової сім’ї будуть дуже короткими. І навіть у досить мирний час доля буде жорстокою до молодят - через рік після одруження народилася і померла немовлям їхня перша дитина, донечка Марта. У 1933-му з’явився син Юрко, але події довкола не дали ані найменших шансів Наталії та Роману насолодитися тихим сімейним щастям. У 1934 році Шухевича заарештували за підозрою в причетності до вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Відтак - концтабір Береза Картузька, тюрма Бригідки, короткий мирний період 1937-1938 років на волі, участь у боях за незалежність Карпатської України в березні 1939 року і, врешті,початок Другої світової у вересні того ж року.
Наталія роками жила сама без чоловіка. Доля подарувала їм ще один короткий період щастя - у 1939 році після початку Другої світової Наталія виїхала до Романа у Краків. Тут на вулиці Зеленій, 22 вони прожили разом майже до початку німецько-радянської війни. Тут у 1940 році в них народилася донька Марія. Тим часом з іншого боку радянсько-німецького кордону панував не спокій, а терор, який зачепив і родину Шухевичів. НКВД почав полювання на членів ОУН і арештував сестру Романа Наталію. За участь у націоналістичному русі її засудили до 10 років таборів. Юрію, брату Романа, якого ув’язнили дещо пізніше, у 1941 році, поталанило ще менше - слідство в його справі тривало на початку німецько-радянської війни, тож він став одним із тих, кого чекісти розстріляли під час відходу зі Львова.
Після відступу радянської влади сюди із двома дітьми повернулася Наталія, яка й надалі жила сама. Роман тим часом воював у лавах«Нахтігалю», згодом шуцманшафтбатальйону в Білорусі, а потім в УПА. Коротка зустріч між подружжям відбулася взимку 1943 року. Роман зайшов до коханої після того, як утік від німців і перейшов у підпілля. Незабаром в неї були інші гості - 20 лютого прийшли співробітники гестапо. Тоді Наталію вперше заарештували. На допитах німців цікавило лише одне: де перебуває Роман Шухевич? Після двох місяців слідства, яке не дало жодних результатів, жінку відпустили.
На волі Наталія Шухевич, щоб уникнути переслідувань із боку німців та захистити від них своїх дітей, оформила розлучення з чоловіком. Формальною причиною було те, що протягом тривалого часу вона не мала з ним жодного контакту. Насправді Наталія через зв’язкових періодично бачилася з Романом Шухевичем, на той час уже керівником ОУН. Зустрічі відбувалися на конспіративних квартирах у Львові, на Личаківському кладовищі чи в парку Погулянка. Оформлення розлучення дало Наталії ще одну важливу перевагу, яка деякий час рятувала її від переслідувань: вона офіційно змінила прізвище на дівоче. Березинськими стали також діти Юрко і Марійка.
Після повернення радянської влади Наталія Березинська деякий час не потрапляла в поле зору каральних органів. 20 жовтня 1944 року в документі 4-го управління НКҐБ, який визначав родичів Головного командира УПА, перелічені лише його батьки, покійний брат та ув’язнена сестра. Жодної згадки про дружину та дітей документ не містить. Через два місяці в довідці 2-го управління НКҐБ про членів Проводу ОУН та їхні зв’язки серед родичів Шухевича Наталії також немає. У чекістських документах вона вперше з’являється 13 червня 1945 року - в інформації про фігурантівсправи «Берлога». «У травні 1944 року, - читаємо тут, - Березинська з сім’єю виїхала зі Львова й переховувалася в селі Бусовисько Стрілківського району Дрогобицької області, де, видаючи себе за вдову померлого інженера, проживала за фіктивними документами. Наприкінці квітня 1945 року, за даними агентури, разом із священиком-нелегалом Мицаком із села Бусовисько переїхала у Старо-Самбірський район Дрогобицької області, щоб звідси переїхати до свого чоловіка Шухевича Романа на Волинь».
Та їм більше ніколи не судилося зустрітися.
Судячи з цитованого вище повідомлення, станом на червень 1945 року агентура НКВД дуже щільно підійшла до Наталії, тож на волі їй залишалося бути недовго. 19 липня, трохи більше як через місяць після того, як НКВД дізнався про її існування, Наталію Шухевич заарештували в селі Біличі Старо-Самбірського району на Дрогобиччині. У постанові про арешт зазначалося: «Шухевич-Березинська підтримує ділові стосунки з відомими українськими націоналістами, також підозрюється в належності до ОУН». Однак головним мотивом арешту була спроба спецслужби дістатися до Головного командира УПА Романа Шухевича.
На допитах слідчі не особливо цікавилися її біографією, яку вони в загальних рисах знали завдяки агентурним повідомленням. Інтерес для них передусім становили зв’язки Романа Шухевича та місце його переховування. На першомудопиті, який почався 20 липня, Наталія детально розповідала про себе, але не дала жодної потрібної чекістам інформації про чоловіка. На запитання про його становище в підпіллі, псевдоніми і зв’язки відповідала: «Не знаю». Перший протокол закінчується інформацією, що «допит із перервами на сон та їжу завершено 24 липня 1945 року о 23 год. 50 хв.», тобто він тривав чотири дні. Перерви на сон та їжу, очевидно, стосувалися більше допитувачів, аніж підсудної. Однак жодної потрібної інформації чекісти так і не отримали.
Лише через п’ять місяців після арешту, в листопаді 1945 року, Наталія Шухевич визнала, що систематично зустрічалася з чоловіком. «Переконавшись, що подальше приховування своїх злочинних дій лише погіршує моє становище, - читаємо у протоколі, - я буду тепер розповідати правду. Насамперед я маю заявити, що до моменту арешту підтримувала контакт зі своїм чоловіком Романом Шухевичем через зв’язкових, що приходили від нього в село Бусовисько Старо-Самбірського району Дрогобицької області. Крім того, я особисто зустрічалася з Шухевичем і до дня арешту систематично отримувала від нього матеріальну допомогу у формі грошей і продуктів харчування». З одного боку, чекісти могли тішити себе тим, що допитувана врешті заговорила, але з іншого - розуміли: інформація, отримана через п’ять місяців, перестала бути актуальною. Цього разу дружина командира перемогла їх.
У досьє на Романа Шухевича, підготовленому чекістами в березні 1947 року, у розділі про родинні зв’язки читаємо: «Батько Шухевича - Шухевич Йосип Володимирович, 65 років. За професією адвокат, мешкає у Львові на вул. Косанерській, 18-а, паралізований, інвалід - лежить у ліжку. Мати - Шухевич Євгенія Іванівна, 1883 року народження, мешкала у Львові на вулиці Косанерській, 18-а, заарештована УМҐБ Львівської області 5 липня 1946 року, засуджена і етапована до місця відбуття вироку суду в місто Актюбінськ. Брат - Шухевич Юрій Йосипович, 1900 року народження, інженер, убитий у 1941 році при відході частин Червоної армії.
Сестра - Шухевич Наталія Йосипівна, 1923 року народження, заарештована і засуджена, перебуває у віддалених місцях Радянського Союзу. Дружина Шухевича Р. Й. - Шухевич-Березинська Наталія Романівна, 1910 року народження, заарештована УМҐБ Львівської області. Діти: син Юрій 13 років і донька Марія 6 років, утримуються в Рудченківському дитприймальнику Сталінської області». До повної картини того, як розправилася «гуманна» радянська влада з родиною Шухевичів, слід також додати арешт і засудження на п’ять років таборів його тещі, Осипи Березинської, якій на той час було 64 роки.
Тож нерепресованим залишиться тільки паралізований батько. Якщо іншим членам родини влада просто мстилася, то Наталію Шухевич, яка мала контакт із чоловіком до арешту, чекісти розглядали як можливість піймати самого «Вовка» - таким псевдонімом у документах спецслужба назвала командира УПА. Але слідство, яке тривало півтора роки, не дало жодної корисної інформації. Його підсумком став обвинувальний висновок від 31 грудня 1946 року, де стверджувалося, що Наталія Шухевич, «будучи дружиною визначного керівника ОУН - члена Головного проводу і керівника ОУН-УПА в областях Західної України в даний час, мала з чоловіком тісний зв’язок до моменту арешту органами Радянської влади, а саме: проживаючи з дітьми і матір’ю, перебувала на утриманні чоловіка, отримувала від нього матеріальну допомогу, грошима, продуктами харчування через спеціальних зв’язкових-кур’єрів, що прибували до неї від Шухевича Романа».
Тільки цих звинувачень було замало, тому слідчий додав Наталії ще й членство в ОУН, і в результаті запропонував як покарання 10 років таборів. 4 січня 1947 року особлива нарада при МҐБ ухвалила вирок: «Шухевич-Березинську Наталію Романівну як соціально небезпечний елемент вислати в Кокчетавську область строком на 5 років».
Але чекісти не депортували Наталії з України, а продовжили свою роботу із ув’язненою. Те, що не вдалося вибити силою, вони спробували витягти обманом та підступом. Станом на квітень 1947 року Наталія вже майже два роки перебувала під слідством, під час якого її іноді возили між Львовом і Києвом. Тому її не здивувала поїздка із Рівного до Львова.
Жінка не підозрювала, що чекісти розпочали «комбінацію з використання втемну дружини керівника Бюро Проводу ОУН Шухевича Р. Й.». Ідеться про сумнозвісну «бочку», яка дозволяла витягти інформацію навіть у найстійкіших підпільників.
21 квітня Наталію Шухевич посадили у критий кузов ленд-лізівського «Доджа» і повезли з Рівного в напрямку Львова. По дорозі чекісти кілька разів зупинялися, імітуючи несправність автомобіля. Врешті між Бродами і Олеськом авто ніби остаточно «заглохло», і водій змушений був почати триваліший ремонт.
«Через двадцять хвилин після зупинки машини до неї підійшов агент-бойовик "Борис", - читаємо у звіті про операцію, - і запитав у товариша Чорнокнижникова [одного з конвоїрів - В. В.], чи можна під’їхати з ними до Львова, на що Чорнокнижников відповів, що не може його підвезти, оскільки машина із УМҐБ і вони, напевно, сьогодні не поїдуть у зв’язку з ремонтом.
Це створило в Шухевич-Березинської видимість оунівської розвідки. Через 10 хв. після відходу "Бориса" автомашина була обстріляна спецгрупою МҐБ УРСР, котра перебувала в засідці за десять метрів від дороги, після обстрілу бійці спецгрупи наскочили на машину і "добили" всіх учасників конвою». Псевдопостанці на чолі з агентом «Віщим» (він же Ілля Кусін), відкрили кузов і помітили в ньому жінку, яку забрали із собою в ліс. Після більш як двогодинного блукання лісом із закритими очима Наталію доставили в бункер. «Визволеній» полонянці зняли пов’язку. Оглянувшись, вона зрозуміла, що перебуває у криївці, і відразу заявила: «Я, Шухевич Наталія Романівна, дружина Головного командира УПА, заарештована більшовиками на початку 1945 року». Після цього стала вимагати, аби її доправили до чоловіка. «Вже з перших слів розмови з Наталкою, - писав у донесенні агент "Віщий", - я зрозумів, що вона дуже хитра і обережна, розповіла про свого чоловіка Шухевича, наперед знаючи, що якщо ми справді банда, то маємо його знати і ставитися до неї культурно і чесно».
Схоже, «визволена» не особливо повірила «визволителям». «На третій день, - читаємо у звіті, - тобто 24 квітня, Шухевич-Березинська, сидячи біля вогнища, почала провокувати «Віщого» та «Качура» [інший агент - учасник операції - В. В.], висуваючи свої підозри, що вона перебуває в руках більшовиків, які можуть з її допомогою дійти по зв’язку до Шухевича». Псевдоповстанці не намагалися сперечатися з нею, лише далі вдавали із себе заклопотаних справами підпільників.
У ніч із 27 на 28 квітня агентурно-бойова група разом із Наталією рушила в рейд навколишніми селами. Агенти контактували зі справжніми підпільниками та зв’язковими, які не підозрювали про провокацію. «Спецгрупа суворо дотримувалася заходів конспірації, на постоях, де вони зупинялися, їх приймали за бандитів, що тішило Шухевич-Березинську і вона стала більше вірити, що перебуває в підпіллі».
Під час мандрів псевдоповстанці наштовхнулися на засідку внутрішніх військ МҐБ. Почалася стрілянина, внаслідок якої вбито двох коней і мало не загинули самі агенти. Бій припинив «убитий» ще біля «Доджа» товариш Чорнокнижников, який був разом із вояками МҐБ і впізнав спецгрупу. На думку чекістів, сутичка остаточно переконала Наталію, що вона таки в підпіллі. На доказ цього вони наводять довгі розповіді про себе, якими полонянка ділилася з агентами.
Проте в цих розповідях не було нічого такого, чого б вона не сказала під час слідства. У будь-якому випадку обрана лінія поведінки - відразу заявити про себе як дружину Головного командира УПА - була дуже вигідною для неї.
«У процесі роботи з Березинською, - звітували чекісти, - агенти «Віктор», «Юрко» і «Зарубіжний» [нові агенти, які прибули для перевірки Наталки - В. В.] встановили, що вона повністю переконана, що перебуває в банді, однак свідчень про свої зв’язки не дала, оскільки чудово розуміла становище свого чоловіка в організації і заявила, що буде відповідати тільки йому або особам, яким він це доручить». Для чекістів склалася патова ситуація: вони зрозуміли, що, як і на слідстві, не дізнаються нічого нового корисного для затримання Шухевича. Наталія знову перемогла їх.
«Проводити подальшу роботу з Березинською було недоцільно, - зізнавалися вони, - і 15 травня визначено було "відбити" її військами МҐБ». Цього дня чекісти здійснили напад на хату, де переховувалися «підпільники». Під час сутички псевдоповстанці відступили, а Наталію Шухевич, яка залишилася на місці, знову заарештували вояки МҐБ.
17 травня, після майже місяця блукань із агентами, полонянку довезли до тюрми у Львові. Тут 9 липня проти неї порушили нову справу, слідство в якій, проте, не було тривалим. «Органи» вже не розраховували отримати необхідну інформацію, тому через тиждень, 16 липня, з’явився обвинувальний висновок із жорстоким вироком - 10 років таборів.
Наступна частина життя Наталії Шухевич - важке існування на засланні, тривалі й марні спроби дізнатися про долю дітей. Лише в 1955 році, після голодуваня, вона отримала їхні адреси і змогла з ними зустрітися. Але на цьому поневіряння родини Шухевичів не завершилися - знову заарештовують Юрка, а згодом і саму Наталію, якій дають три роки «за порушення паспортного режиму».
Наприкінці 1950-х вона таки повертається до рідного Львова. Їй 50 років, здоров’я підірване тюрмами та засланнями, практично вся родина знищена. Про цей страшний час діти Шухевичів писали: «І знов не прописали, переслідування, погрози людям, які дають нічліг дружині ворога народу, відсутність постійного кута для проживання, відсутність засобів для існування, і так повних 5 років, аж до 1963-го».
Часом притулком для Наталії слугували підвали, іноді ночувала в катедральному римо-католицькому соборі, куди її таємно впускали священики. Ситуація змінилася на краще лише після того, як до Львова приїхала донька Марія, яка змогла забезпечити матері притулок.
А Юрко тим часом продовжує «навчання на тюремному факультеті», отримуючи нові вироки за політичну діяльність. Врешті, на волю він вийшов інвалідом аж у 1988 році. Наталія Шухевич дочекалася не лише звільнення свого сина, але й своєї країни. Хоча в її особистому житті та побуті після проголошення незалежності в 1991 році змінилося небагато - нова держава не помічала таких, як вона.
Дружина Головного командира УПА й далі жила за мізерну пенсію, нараховану СРСР, країною, що поламала їй життя і знищила її родину. Померла Наталія Шухевич 28 лютого 2002-го, їй було 92 роки. Першу леді підпілля поховали тихо і спокійно, без жодних державних почестей. Про неї не згадав ані тодішній президент Леонід Кучма, ані його дружина, яку офіційно називали першою леді України. Люди, котрі випадково опинилися на чолі держави, за яку віддали життя інші, і досі не хочуть помічати тих інших.
Ближайшие предки и потомки
смерть: 30 ноябрь 1932, Городок
♂ Роман Иосифович Шухевич брак: ♀ Наталия Романовна Березинская (Шухевич)
смерть: 5 март 1950, Белогорща, Львовская область, УССР, СССР
