ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!!

Іван Федорович Богданович р. 1758 ум. 2 апрель 1831

Материал из Родовод.

Запись:401441

Род	Богдановичі
Пол	мужчина
Полное имя от рождения	Іван Федорович Богданович
Родители ♂ Федор Богданович [Богдановичи]
Вики-страница	wikipedia:ru:Богданович, Иван Фёдорович (писатель)

События

1758 рождение: Переволочна, Малороссийская губерния, Российская империя

26 август 1805 рождение ребёнка: Сумы, Харьковская губерния, Российская империя, ♂ Модест Іванович Богданович [Богдановичі] р. 26 август 1805 ум. 6 август 1882

2 апрель 1831 смерть: Басы, Сумской уезд, Слободско-Украинская губерния

Заметки

Так старовинне українське село Переволочне опинилось підж водами т.зв. Дніпродзержинського водосховища. Не пожаліли навіть такого вигідного для Росії факту, що на околиці цього села були взяті в полон рештки розбитої армії Карла ХІІ 30 червня 1709 року - можна було б там на додачу до Севастополя створити ще одне "місце російської слави", хоч там брали участь і козаки Семена Палія, котрий не підтримав гетьмана Мазепу. Так ні ж - усе затопили. Тепер поблизу тих місць село з новою, сучасною назвою - Світлогорське - адже ж світле життя вони нам влаштували, затопивши наші родючі землі. Село Переволочне було славне й своїми людьми. Там народились брати Богдановичі - видатні діячі української й російської культури ХVІІІ ст. Та годі шукати памяті про них "історія міст і сіл УРСР" (1028 сторінок) "Полтавська область" село Переволочне згадується лише в звязку з поразкою шведів, а що воно було батьківщиною братів Богдановичів - про це нема мови. Сім’я Богдановичів хоч і була шляхетська, але незалежна. Старший з братів - Іполіт Федорович - народився 3 січня 1744 року (23 грудня 1743 р.). Отримав домашню освіту, а потім батько привіз десятирічного сина до Москви і влаштував там на службу. Хлопець служив і вчився і навіть опублікував свої перші вірші в одному з журналів. В 1761 р. він був прийнятий до Московського університету, де вчився і одночасно служив наглядачем над класами. В 1763 р. Богданович був прийнятий перекладачем до штату генерала П. І. Паніна і разом з ним в тому ж році переїхав до Петербургу. Там наступного року він був прийнятий на службу до Колегії закордоних справ. Навесні 1766 р. він був призначений секретарем російської амбасади в Саксонії і влітку прибув до Дрездена. До Петербурга повернувся навесні 1769 р. і продовжив служити перекладачем в Колегії закордоних справ, одночасно займаючись літературною діяльністю - писав вірші, перекладав. В його ліриці зустрічаються і політичні мотиви - зокрема досіть недвозначний Захид Катерини ІІ: "Счастливому в твоем владении народу осталося иметь едину лишь свободу". Видавав журнал, редагував газету, співробітничав з багатьма літераторами, зокрема з таким же, як і він, українцем Г. Брайком. В 1780 р. вступив на службу до щойно створеного Петербурзького архіву. В 1778 р. зявилась друком поема "Душенька" - можна сказати, головний твір Іполіта Богдановича, з захопленням зустрітий сучасниками і восоко поцінований літераторами наступних поколінь. Ця поема українця, котрий писав, згідно з умовами того часу російською мовою, за висловом сучасника, "вразила всіх". Вона справила помітний вплив на багатьох російських поетів - Батюшкова, Карамзіна, Пушкіна, котрий використав досвід Богдановича в своїй юнацькій поемі "Руслан і Людмила". Восені 1783 р. Богдановича було обрано членом Російської Академії. З 1788 р. він - Голова Петербурзького архіву. В 1795 р. він пішов у відставку. На початку наступного року він залишив Петербург і приїхав до Сум, до свого брата Івана. В 1798 р. він переїхав до Курська. В листі до Г.О. Потьомкіна в листопаді 1785 р. він писав: "ні землі, ні дому я не маю" і, за висловом Карамзіна, був "багатий єдино римами", а коли в 1798 р. він отримав у спадок маєток він віддав його сестрі, сам жив лише на державну пенсію, сучасник згадував: "Він був доброзичливим і лагідним в стосунках з людьми, і ніколи не чули, щоб він сказав брутальне слово". М.М. Карамзін в статті про Богдановича писав про його "простоту і тихість", вміння співчувати, відчувати чужій біль. В Курську Богданович звернув увагу на хлопчика -кріпака Михайла Щепкіна і заопікувався ним, дозволив йому брати книжки з своєї бібліотеки. Поет помер в Курську в січні 1803 року і там же був похований. Його молодший брат Іван Федорович Богданович народився в 1758 або 1764 році. Його життя було пов’язане головним чином з містом Сумами Українсько-Слобідської губернії, де він в 1784 -1804 р.р. був міським головою, а в 1811-1813 р.р. повітовим предводителем дворянства. В своєму невеликому маєтку він займався господарством і писав статті на основі свого досвіду. За працю "Про кращій спосіб господарства в різних місцевостях Росії" він отримав велику золоту медаль Вільного економічного товариства в 1809 році. В Сумах і Харькові він спілкувався з В.Н.Каразіним, В.В. Капністом та ін. визначними діячами української культури. Коли помер його брат Іполіт, Іван написав спогади про нього і піклувався про видання підсумкової збірки його віршів. В своїй книзі "Про виховання юнацтва" виданій в Москві в 1807 р., Іван Богданович обстоював самобутність національного характеру кожної нації. Виступаючи за національні форми життя проти культурного наслідування він заявляв, що ставив собі за мету "отклонять от обезьянства Славяно-Росов". Ця книжка дістала схвальний відгук в журналі Сергія Глинки "Русский вестник" та у інших тогочасних критиків і була б корисною і в наш час, коли б її перевидали. Іван Богданович помер в 1831 р. в селі Баси Сумського повіту. Його син Модест Іванович Богданович (народився в 1805 р. в Сумах) став відомим військовим історіком. Закінчивши Військову академію, він служив в Генеральному штабі, потім став професором Військової академії і з 1863 р. - офіційним військовим історіографом Росії. З його книжок для нас найцікавіша - чотиритомник "Восточная война 1853-1856 годов", значна частина якої присвячена Севастополю.