ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!!

Род:Велички

Материал из Родовод.

Велички (Величкины, Величковские) - (родно)украинский и казачий, (мало)российский и (старо)русский род (роды).

[править] Упоминания

Історик Є. Чернецький обстоює ще цікавішу версію походження шляхетського роду Величків. Так, він стверджує, що вони є нащадками давнього роду князів Величковських.

Мабуть, нема жодної людини, яка б цікавилася вітчизняною історією і, яка б не чула про знаменитого козацького літописця Самійла Величка, автора визначної пам'ятки вітчизняної історіографії - чотирьохтомного українського літопису, в якому найбільш правдиво і вірогідно висвітлена історія Козацької держави другої половини 17-початку 18 століття. Уважається, що полтавська гілка роду Величко йде саме цього славнозвісного козацького літописця. Род Величків дав Запорізькому козацтву чимало звитяжних старшин. Зокрема, Якова Степановича Величка, який протягом 22 років (1742-1764) перебував на відповідальній посаді полкового осавула в Прилуцькому полку. За роки свого правління, він отримав у власність досить значні земельні угіддя і поселив на удайській притоці річечці Линовиці кілька невеликих хутірців, з яких потім, наприкінці 18 століття утворилося чималеньке село, яке отримало назву від імені засновника - село Величківка. Досить помітною постаттю був осавула Микола Іванович Величко. Знаменитим на всю Російську імперію став і онук Миколи Івановича - талановитий поет, прозаїк і публіцист Василь Львович Величко, прямий нащадок козацького літописця.

Чимало Величків зустрічаються серед козацької старшини в переписах Миргородського та Полтавського козачих полків. Після закінчення служби, оженившись, козаки осідали у селах, які розташовувалися поблизу їхніх полків. Таким чином у полтавському селі Турбаї з'явилися Велички, які є предками наших біляївських Величків. У компуті Полтавського полку від 1718 року, де йдуть списки усіх козаків, Велички пишуться як козаки „з діда-прадіда". Саме тому так повстали козаки-турбаївці, які не знали неволі за багато років існування свого роду, проти спроби покріпачити їх. У своїй книжці „Турбаївське повстання" історик К. Гуслистий розповідає, як Катерина Битяговська, яка мала право власності на село Турбаї, у судовому порядку хотіла признати своїми кріпаками 79 козаків з родинами, які жили на її землях. Таку ухвалу винесла у 1770 році Малоросійська колегія, а згодом її підтвердив Генеральний Суд. Проте свої права на козаків пред'явили вже поміщики Базидевичі, які купили Турбаї. Турбаївці ж, дізнавшись про ухвалу Сенату, підняли повстання. До речі, одним з його ініціаторів був теж представник роду - Григорій Величко. Подальша ж історія знайома більшості біляївців. Частину турбаївців відправили на поселення на Причорноморські землі. У 1794 році в тогочасне село Біляївку прибуло на поселення усього дві родини Величків: Величка Михайла з два синами Кирилом та Лаврентієм, дочками Єфросинією і Марфою та Величка Матвія з синами Іваном, Дем'яном, Яковом, Василем та доньками Параскою та Пелагією. Зараз же родинне дерево вже біляївських Величків розрослося увись та вшир, лише у телефонному довіднику 14 родини Величків, які є нащадками славного козачого роду, що роками боронив українську землю, проливав за неї свою кров та вмів відстояти свої права.