Дмитрій (Митко) Семенович Сокира Зубревицький Друцький р. до 1393 ум. пос

Материал из Родовод.

События

до 1393 рождение:

рождение ребёнка: ♀ Марина (Марія) Дмитрівна Друцька-Зубревицька (Гольшанська) [Друцькі] ум. 1496

титул: князь

после 1444 смерть:

Заметки

Дмитро Семенович князь Зубревицький на прізвисько Сокира (біл. Дзмітрый «Сякіра» Зубравіцкі, пол. Mitko Zubrewicki, *~1400 — †після 1444) — русько-литовський феодал із роду Друцьких, «питомий» князь Зубревицький, державець Остра.

Народився близько 1400 року, один із шести синів князя Семена Дмитровича Друцького. Отримав уділ із центром у Зубревичах. Ймовірно, завдяки вдалому шлюбу на Софії з дому Коріатовичів значно розширив свої володіння. З 1426[3] року — державець Остерського повіту Київського князівства. У 1427 році отримав від короля ряд пожалувань у Гродненській і Щучинській волостях (мабуть, зокрема завдяки ще вдалішому шлюбу сестри).

Сподвижник великих князів Литовських Вітовта та Свидригайла. Зіграв істотну роль у конфлікті між Свидригайлом і Ягайлом за Поділля, який призвів до міжусобиці. На боці Великого князівства Руського брав участь у битві під Ошмянами (8 грудня 1432), де разом із братом Василем Красним потрапив у полон до Сигізмунда Кейстутовича. Незабаром Дмитра Сокиру звільнили, проте його вотчини (як і маєтки інших прихильників Свидригайла) ймовірно було конфісковано.

Після вбивства 20 березня 1440 року Сигізмунда Кейстутовича київським патрицієм Скобейком новий Великий князь, 13-річний Казимир Ягеллончик, повернув опальним феодалам їх майно. Чи був серед «щасливчиків» його дядько — достеменно невідомо. Саме тоді той, ще зовсім нестарий 40-річний чоловік, пише заповіт і помирає, залишивши спадкоємицею єдину доньку Марину — дружину Семена Семеновича Трабського із роду князів Гольшанських.

Відомо, що після смерті Сокири Остерщиною заволоділи Олельковичі та Звягільські, а Марина стала його державицею з ласки троюрідного брата тільки у 1481 році.

Двоюрідна сестра Дмитра Сокири, Софія Гольшанська, котра виховувалася у домі його батька, стала польською королевою (з 1422 року — четверта дружина Ягайла) і родоначальницею династії Ягеллонів, а також ініціаторкою першого перекладу Біблії на польську мову. Сокира вважається зачинателем однієї з гілок князів Друцьких — Друцьких-Зубревицьких або Сокир-Зубревицьких. Проте факт наявності у нього єдиної доньки Марини ставить це під сумнів.

...

3 середини 15 ст. п’ятдесят років ці землі належать феодалу, королівському тлумачеві Солтану Албеєвичу. В 1508 р. він продав їх Русанів, Микільську Слобідку і Княжичі — за 400 кіп Пустинно-Микільському монастирю. Очевидно, ці землі Солтан одержав ще під час роздачі земель татарам Олельковичем після смерті Вітовта і Дмитра Сокири в 1440 р. Ось рядок із купчого запису: “Мої предки держали землю за річку Черницю, граничну з Савою Русановичем. Татарин продає частину своїх земель, очевидно, під тиском козаків Дашкевичів. З 1602 по 1609 рр. Княжичі все ж належать Івану Федоровичу Солтану, а з 1616 – Кирику Солтану. Під 1755 р. згадується полковник Солтан. За переписом 1784 р., село належить до Бориспільської сотні, в ньому 60 хат.” У 1858 р. тут уже 146 дворів.

• http://brovarland.livejournal.com/7516.html

Після польсько-литовської Кревської унії (1385 рік) посилюється загарбницька політика Польщі на наших землях, насаджується католицизм. Литовський князь Вітовт усуває Володимира Ольгердовича з князівства у Києві, а землі Броварщини у 1393 році отримав князь Дмитро Сокира — соратник Вітовта.

• http://www.scribd.com/doc/37240432/Ратніков-Д-Моє-місто-мій-дім

Ближайшие предки и потомки