| ВНИМАНИЕ! ПРОЧТИТЕ ЭТО ОБРАЩЕНИЕ!!! |
Василий Иванович Чарныш (Черныш) р. 1775
Материал из Родовод.
| Род | Чарныши |
| Пол | мужчина |
| Полное имя от рождения | Василий Иванович Чарныш |
| Смена фамилии | Черныш |
| Родители | |
События
1775 рождение:
рождение ребёнка: ♂ Василий Васильевич Черныш [Чарныши]
рождение ребёнка: ♂ Николай Васильевич Чарныш [Чарныши]
брак: ♀ Татьяна Ивановна ? (Данилевская, Черныш) [?]
1820 рождение ребёнка: Російська імперія, ♀ Віра Василівна Чарниш [Чарниші] р. 1820
смерть: Російська імперія
Заметки
Василий Иванович Черныш — отчим А. С. Данилевского, сосед и давний приятель родителей Гоголя.
Василий Иванович — Черныш, отчим А. С. Данилевского, помещик. Николай Васильевич, Василий Васильевич — сыновья В. И. Черныша и единоутробные братья А. С. Данилевского.
Василий Иванович совокупно с любезным зятем Егором Львовичем — отчим Данилевского и Е. Л. Лаппо-Данилевский, женатый на сестре А. С. Данилевского, Марье Семеновне.
Семейство Чернышей, потомков известного в свое время генерального судьи Ивана Черныша, имело широкие знакомства среди помещиков Полтавской губернии. Сестра Гоголя Анна Васильевна, рассказывая Г. П. Данилевскому об окружении молодого Гоголя, отметила: «В деревне Толстое, в шести верстах от нас, жили Черныши, которых брат любил» («Гоголь в воспоминаниях современников», М., 1952, стр. 462). Василий Иванович Черныш был отчимом А. С. Данилевского, одного из ближайших школьных товарищей и друзей Гоголя. Можно полагать, что именно Данилевский является тем товарищем и спутником будущего писателя, которого Лесков «для удобства в изложении» называет в своем рассказе Чернышом.
- http://rvb.ru/leskov/02comm/230.htm
- http://sovremennik.ws/2007/11/03/o_kacapakh_i_khokhlakh._neizvestnaja_biografija_nikolaja_gogolja.html
Мальчики подружились. После ранней смерти отца и вторичного замужества матери Саша Данилевский переехал в село Толстое Миргородского уезда, в имение своего отчима, генерала Василия Ивановича Черныша (Чарныша), находившееся в шести верстах от Васильевки. Друзья стали чаще встречаться, гуляли по окрестностям, мечтали о будущем.
Переломною віхою в житті А.Чепи стала ситуація, після якої він сам став писати історію. Це пов'язано із проханням полтавського маршала Чарниша (обіймав цю посаду в 1801—1803, 1809—1812 і 1818—1820 рр.) відредагувати, підправити складену ним записку на відстоювання прав українського дворянства. Згадана праця міститься в збірці рукописів М. Судієнка в папці за № 122. Титульний лист оформлено так: «Записка о Преимуществах чинов Малоросийских. Сочиненна по препоручению Господина Малороссийского полтавского Маршала Василия Ивановича Черныша С…м (статским) С…м (советником) А…м Ч…п 1809 года 18 д.».
Чепа записку переробив, і переробив так блискуче, що Чарниш почав її називати «Чепиною запискою». Записка Василя Полетики на цю саму тему, яку Чепа переслав згодом Чарнишу, не справила на останнього жодного враження. Щоб не бути голослівним, наведемо кілька цитат із листів.
Василь Іванович Чарниш — А. І. Чепі (лютий 1809 р.): «Дворянство поручило мне ходатайствовать, чтобы прежние малороссійские чины… признаваемы были доказательством дворянства. Составив о сем записку для представления моего, я имею честь препровадить оную вам, милостивый государь мой, на усмотрение. Известно, что вы изобилуете материалами, к предмету сему относящимися. Знаю опять, сколь много любите нацию свою, и следовательно, мне остается только просить вас покорнейше о принятии на себя труда пополнить, исправить прилагаемую записку во всем по собственным мыслям вашим»
Наприкінці травня Шевченко з Данилевським відвідали сусіднє з Качанівкою село Діхтяри — маєток Григорія Павловича Ґалаґана. Куди лежав шлях поета далі? Я впевнена, що Тарас Григорович скористався з дружньої пропозиції Олександра Семеновича поїхати попрацювати в маєтку його вітчима Василя Івановича Чарниша, у село Товсте. Воно сусідувало з Василівкою, родовим маєтком Яновських, де жила Марія Іванівна, мати Гоголя. Для Тараса Григоровича дорогим було все, що стосувалося його вчителя. Він вважав за честь і обов’язок для себе зробити візит увічливості Марії Іванівні.
…Щоб підтвердити своє відкриття, я поїхала в Полтаву до 95-річної Софії Миколаївни Данилевської, онуки сестри письменника Єлизавети Василівни Гоголь.
— Сьогодні дослідники заперечують, що Шевченко в 1843 і 1845 роках жив і працював у Василівці в Марії Іванівни, матері Гоголя, — сказала я їй.
— На жаль, зараз модно переписувати всю історію! — зітхнувши, відповіла онука. — До революції все це було достеменно відомо журналістам, які завжди зупинялися в нашій Василівці, у домі мого батька, Миколи Володимировича Бикова. Вони записали особисті свідчення Ганни Василівни й Ольги Василівни Гоголь, письменникових сестер, про перебування Шевченка в їхньому рідному домі. У мене зберігається дівочий альбом Єлизавети Василівни. В ньому є їхні записи за 1843, 1845 роки, коли в нашій Василівці жив Шевченко. На жаль, під час революції нашу оселю розграбували й спалили всі портрети.
Я показала Софії Миколаївні репродукції Шевченкових малюнків.
— Я добре знаю цих молодих людей! — сказала онука, вказуючи на портрети роботи Тараса Григоровича, що їх учені нарекли «Невідомі» №30. — Це Олександр Данилевський і його дружина Уляна. «Невідома в коричневій сукні» — це моя бабуся, Єлизавета Василівна Гоголь. «Портрет жінки похилого віку з хлопчиком» — моя прабабка, мати Гоголя з онуком Миколою Трушковським, «Невідома в бузковій сукні» — троюрідна сестра моєї бабусі Катерина Косяровська, портрет «Невідомого» №306 — її батько Павло Петрович Косяровський.
Упізнаю й цю прекрасну молоду жінку, яку вчені необачно назвали «Невідома в блакитній сукні», позначивши номером 127. Це — Віра Василівна Чарниш! Вона була подругою юності моєї бабусі — Єлизавети Василівни Гоголь, у заміжжі Бикової. Ольга Василівна Гоголь розповідала журналістам, що Шевченко подовгу жив у сусідньому селі в генерала Василя Івановича Чарниша. На замовлення генерала, він малював портрети його дітей і робив для них копії портрета їхнього предка.
Я розцілувала Софію Миколаївну, подякувавши за цінні відомості. Імена Василя Івановича Чарниша, його дочки Віри Василівни, як і назва їхнього маєтку — Товсте, — жодного разу не згадуються у біографії Шевченка.
— Усі казали, що мати академіка Митропольського дуже схожа на дочку генерала Чарниша, чий портрет Шевченко малював 1845 року. Ви можете переконатися в цьому самі. Мій батько часто фотографував сусідів. Його альбом зберігається зараз у Москві в моєї сестри Тетяни Миколаївни Галіної, — додала Софія Миколаївна.
…У Москві Тетяна Миколаївна Галіна, уроджена Бикова, відразу назвала ім’я «Невідомої в блакитній сукні» на малюнку Шевченка 1845 року:
— Це Віра Василівна Чарниш! Вона була подругою Гоголевих сестер! Я бачила такий портрет, виконаний олією, у сусідньому маєтку. Там жила наша подруга, її також звали Вірою Василівною. Вона була внучатою племінницею дочки генерала Чарниша й дуже скидалася на неї обличчям. Ось подивіться! В альбомі мого батька, племінника Гоголя, збереглася фотографія 1902 року юної Віри Чарниш, майбутньої матері академіка Митропольського.
Я уважно вдивляюся в обличчя «Невідомої в блакитній сукні» і фотографію 17-річної Віри Василівни. Подібність вражає.
Я зробила копію фотографії й вислала її у Київ академіку Юрієві Олексійовичу Митропольському. У душі жевріла надія, що його мамі вдалося зберегти частину родинного архіву в грізні роки революції. Ці документи могли б уточнити час життя й роботи Шевченка в маєтку Василя Івановича Чарниша. Я поспіхом виїхала до Києва.
— Я дуже ціную вашу діяльність у справі відновлення історії жителів Полтавської губернії з близького оточення Гоголя! — сказав мені академік. — Щиро вдячний вам за фотографію моєї мами, Віри Василівни Чарниш. На жаль, я володію дуже невеликою кількістю документів нашої сім’ї. Усе загинуло в роки революції! Але я передаю в повне ваше розпорядження копію фотографії 1850-х років Василя Івановича Чарниша, прадіда моєї мами. Якщо знайду нові документи, відразу вишлю їх вам!
Во втором томе «Мёртвых душ», по свидетельству наследников писателя, Гоголь описал внешность Василия Ивановича Чарныша в образе Бетрищева: «Генерал поразил его величественной наружностью. Он был на ту пору в атласном малиновом халате. Открытый взгляд, лицо мужественное, бакенбарды и усы с проседью, стрижка низкая, а на затылке даже под гребёнку, шея толстая, широкая, голос бас с некоторой охрипью, движения генеральские. Генерал Бетрищев, как и все мы, грешные, был одарён многими достоинствами и многими недостатками… В решительные минуты — самопожертвование, безграничная храбрость, щедрость, великодушие, ум во всём и ко всему этому изрядная подмесь себялюбия, честолюбия, без чего уже не обходится человек. Словом — это был один из тех картинных генералов, которыми так богат был знаменитый двенадцатый год».
Ближайшие предки и потомки
