Лев Григорович Лук'яненко

Материал из Родовод.

Запись:827004
Перейти к: навигация, поиск
Род Лук'яненки
Пол мужчина
Полное имя
от рождения
Лев Григорович Лук'яненко
Родители

Григорій Лук'яненко [Лук'яненки]

Наталія ? (Лук'яненко) [?]

Вики-страница wikipedia:uk:Лук'яненко_Левко_Григорович

Заметки

Левко́ Григо́рович Лук'я́ненко (*24 серпня 1927, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області) — український політик та громадський діяч, народний депутат України. Письменник.

1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951–1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу. У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною. Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).

- В одній із своїх книг Ви написали, що маєте козацьке коріння. Чи знаєте Ви достеменно, хто були Ваші предки і під командуванням якого гетьмана воювали?

- У Городнянському районі Чернігівської області, звідки я родом, за часів гетьманщини була сотня чернігівського полку. Наше село Хрипівка за легендою засноване козаком Хрипатим у сімнадцятому столітті. У селі було три верстви: козаки, панщинні люди і міщани. Я належу до козацького роду як по лінії батька, так і по лінії матері. Їхні батьки та діди не були зобов'язані відробляти панщину. Загалом більше третини жителів нашого села були козацькими.

Я народився 24 серпня 1928 року в с. Хрипівці Городнянського району на Чернігівщині в сім'ї Грицька і Наталки Лук'яненків першим з чотирьох дітей: трьох синів (я, Віктор, Олександр) і однієї доньки (Зіни).

Батько мали початкову освіту, були надзвичайно роботящі, а завдяки великій кмітливості до різного ремесла уміли робити, мабуть, усе чисто, що тільки потрібне було в сільському житті: хату, рами, крити соломою дах, кросна, терницю, діжки, чоботи, воза, сани, кошики тощо, не кажучи вже про всі роботи в полі, в лузі, саду та городі. Були вельми небалакучі і відразу бралися до діла. Не боялися води, лісу, висоти, ночі в лісі та нечистої сили, але боялися начальників і воліли тікати від влади, аніж вести з нею перетрактації. Любили швидкість, широкі козацькі штани та спогади про козаччину. Вельми шанували знання і не раз замість додаткової півлітри горілки до свята купували книжку. Позичивши граблі сусідці, боялися їй нагадати, щоб повернула, і, бувало, робили собі нові. Часом несли в кишені зернятка дичок і садили в лісі. На запитання: “Навіщо садити не на своєму городі?” — казали: “А нехай зросте. Не ми, так хтось інший колись з'їсть смачну гнилку, все користь і приємність у лісі”.

Мати — цілковита протилежність батькові: роботу вміли поєднувати з балачками та поглибленим обговоренням серйозних проблем і не раз розмову вважали за важливішу від якоїсь роботи. Від природи розумні, мали чудову пам'ять, мислили логічно, були принципові і відстоювали не когось, а істину, того в селі їх прозивали “адвокатка”. Мати — порівняно освічені (училися в гімназії), любили художню літературу і, хоч читали небагато, прочитане запам'ятовували на все життя. Дітей відвертали від поезії та прочотних книжок, повторюючи: “З віршів хліба не їдять. Учіте арифметику”. Любили співати і знали багато пісень. “Ще не вмерла Україна” почув у дитинстві від матері. Ще частіше вони співали пісню “Я сьогодні щось дуже сумую”, що все життя мені вельми подобається.

Із російських пісень мати співали:

По пыльной дороге телега несется,

В ней по бокам два жандарма сидят.

Сбейте оковы, дайте мне волю —

Я научу вас свободу любить...

А з іншої повторювали в основному два рядки:

Смелого пуля боится,

Смелого штык не берет.

Уже в дошкільному віці я знав кільканадцять пісень і вельми любив співати. Якщо безмежна любов до пісні не народилася в мені разом з народженням, тоді прищепили її мені мати. І якщо Україну люблю більше за життя, то пісня — величезна частина Вкраїни. 1942 року на Великдень у святково причепуреній хаті мати запропонували поворожити мені на Псалтирі. Я загадав, і мати прочитали: “І омочиш руки твої у кров ворогів твоїх...” Удруге загадав, і мати прочитали: “Якщо не вмреш у 33-34 роки, житимеш 73 роки...” Я хотів ще загадати, але мати сказали: “Доволі”.

Хто ж ці вороги? Німці? За німців уперше наїлися хліба...

1942 року повернулися батько з полону — мати їх привели з гомельського концтабору, і життя стало краще.

Осінь 1943 року. Наша сім'я в саду, в окопі, бо наближається фронт. Від сусіднього села Півнівщини наступає Червона Армія. Батько стояли в саду й дивилися, як по дорозі наближається сіра маса. “Знову преться російська галайстра. Знову роби й роби, знову дай і дай. Задурно. Знову голод і муки. Дітки мої, дітки, знову голодуватимете...” Губи затремтіли, судорожно піджалися, і кілька важких сльозин скотилося з батькових очей. “Кара господня-а”, — додали й повільно попленталися із саду до хати, немов на шибеницю. Браму на подвір'я відчиняли нові господарі і самого батька, і батькового двору, і всієї нашої України, і батько не сміли їм слова сказати.

Тих кілька важких батькових сльозин впали мені в душу глибоко-глибоко.

Невдовзі батька разом із багатьма іншими селянами взяли до Червоної Армії, повезли в Гомельську область і там, не озброївши, а з одним крісом на три чоловіки у своєму цивільному одязі, невишколених і непідготовлених, погнали німцям під кулі. До села щодня приходило по 10-20, а одного разу 23 повідомлення про смерть на фронті. Так швиденько їх усіх там і вложили в болота, щоб нікому було хвалити життя за німців та щоб не перейшли на Західній Україні до лав УПА.

Батькові й цього разу вдалося втекти, вони якось зуміли попасти в полон і до самої Німеччини копали німцям окопи, потім знову зуміли перейти на совітський бік і закінчити війну в лавах переможців з листами-подяками від командування.


Ближайшие предки и потомки

Личные инструменты
Генеалогические исследования в архивах Украины
Ваш Е-адрес*
Ваше имя*
Ваша фамилия*
Почтовый индекс места проживания ваших предков в Украине*
Capcha*

Reload
the service is provided by Genealogical Society «Ridni»
На других языках