Йосип Застирець р. 15 август 1873 ум. 15 январь 1943

Материал из Родовод.

События

15 август 1873 рождение: хутір Романці, Конюшків

степень: доктор філософії

брак: ♀ Емілія Глібовицька (Застирець) [Глібовицькі] р. 1880

1898 посвящение:

с 1899 по 1901 профессия: Бережани, сотрудник парохії

с 1901 по 1902 профессия: Бережани, гімназійний катехит

2 июль 1901 рождение ребёнка: Бережани, ♀ Ірина Застирець (Шах) [Застирці] р. 2 июль 1901 ум. апрель 1978

с 1902 по 1909 профессия: Львів, гімназійний професор

с 1903 по 1906 профессия: Львів, тюремний катехит

11 июль 1904 рождение ребёнка: Львів, Австро-Угорщина, ♂ Роман Застирець [Застирці] р. 11 июль 1904

между 1911 и 1914 профессия: Тернопіль, гімназійний професор

с 1918 по 1928 профессия: Львів, гімназійний професор

15 январь 1943 смерть: Львів

Заметки

о. Йосиф Застирець доктор філософії, довголітній професор гімназії, письменник та історик, помер у Бозі у Львові дня 15 січня ц. р. в 70-му році життя та в 45-му році священства Львів, 16 січня. Покійний походив з литовсько-руської родини Партицьких. Один із них, Грицко, заснував у ХVІІІ-му в. село Грицеволю над Стиром і прозвався тому Застирець. Нащадки його осіли на Романці коли села Конюшків, у Берлині та Лагодові коло Бродів, де кожний з них мав хутір, млин, став, господарство. Інші нащадки були священиками в Суховолі, Золочеві, Мозолівці, де й померли. Син аптекаря Застирця з Городка Подільського був ґенералом у козацькому війську та приймав участь у походах через Молдавію на турків (кінець ХVІІІ-го та початок ХІХ-го вв.). Євген Застирець був директором ґімназії в Керчі над Чорним морем. Дід покійного о. Йосифа — Василь, хоч закінчив богословські студії, не висвятився на священика, але жив на свойому хуторі Романці, де млин, пасіка та 115 морґів ліса (сьогодні "Застирців Гай" у Конюшкові) притягали його своєю красою та яром Романецької річки. На тому хуторі Романці народився наш покійник 15. VIII. 1873 р. Сьомилітнім хлопчиною був свідком великого збройного нападу двораків, що в силі сотні людей мали наказ від дідича зайняти чи знищити млин. Ту подію, як і розібрання силою чи підступом млина діда по матери в Берлині описав покійник у драмі "Млин" (під псевд. Партицкий), де Марію (гр. Дідушицьку з Пеняк) протиставив злобі дідича з тенденцією повороту шляхти до українського народу. По бабці Анні з Супранівських, що від кількох століть виливали дзвони в Соколівці (найстарша українська фірма в Галичині) родина покійного була посвояченою з Яковом Головацьким з Чепілів. Покійний учився у Львові, ґімназію закінчив у Бродах із відзначенням. Богословські студії відбув у Львові 1893—97 рр. Оженився 2. II. 1898 р. з Омеляною Глібовицькою, ординувався того року у Львові. Після висвячення працював у Бережанах сотрудником у парохії, катехитом у вселюдній школі та ґімназійним учителем до 1902 р. Того року Рада Шкільна Краєва іменувала його на заступника вчителя в академічній ґімназії, два роки пізніше в ґімназії IV-ій у Львові. Один рік (1906—07) навчав у ґімназії в Бучачі, опісля сім років (1907—1914) учителював у ґімназії в Тернополі. В часі першої світової війни навчав німецької мови у Відні на українських ґімназійних курсах (1914—16), на ґімназійних курсах з викладовою німецькою мовою в держ. ґімназії ім. Софії та вів курси вчительської семінарії з викл. українською мовою у Відні (1915—17), де вчилася молодь з Галичини та Буковини та де понад 300 учителів здали семінарійну матуру. Підчас свойого побуту у Відні та інтензивної праці, шкільної і письменської, покійний склав докторські іспити з філософії в Віденському університеті, боронячи дисертації "Вeitrage zur Gesсhісhtе des Кrіmkіеges". Від листопада 1917 р. працював професором у ґімназії академічній у Львові аж до емеритури. У ґімназіях навчав із великим замилуванням та хісном історії та німецької мови і літератури. Останні роки свойого життя провів у недузі (спаралізований). По своїй смерті залишив удову, дочку Ірину та сина Романа. Покійний працював теж на суспільному полі. Започаткував та завершив будову величавої церкви в Тетильківцях коло Підкаменя, великого пам'ятника св. Володимирові Великому в Накваші. Заснував Ювілейно-гуманітарне товариство "Інститут Жіночий ім. кн. Ярославни в Тернополі". Трудом покійного повстала у Львові домівка школи ім. Шевченка. В Бережанах натрудився в створенні бурси, де зібрав по кількадесять учнів до кляс І та II і приготовив створення українських паралельних відділів у ґімназії. Велика його і письменська праця. Видав друком м. ін.: 1) Підручна історія рускої літератури. Львів, 1902; 2) Жерела до історії Церкви в Галичині. Вип. 1 (Грамота еп. Г. Балабана основуюча братство церковне в Бережанах). Львів, 1905; 3) Петро Білянский, епископ Львівский Галицкий і Каменця Подільского 1781—1793 р. Тернопіль, 1908; 4) Під стягом гетьмана Дорошенка. Епізод з Кримскої війни. Відень, 1916: 5) Євгенія Ольга гербу Сас Жураківска. Українско-німецка письменниця Відень, 1916; 6) Провідні гадки в справі конечної реформи наших народніх та середніх шкіл та учительських семинарів; 7) Зі споминів про І. Франка (про його релігійність) Відень, 1917; 8) Оповідання, новелі, гуморески. Львів, 1918. 9) Історія української національної літератури. Львів, 1920—21. Видав у виданні 2-му книжку: Русалка Дністрова (Тернопіль 1910), видавав "Бібліотеку оригінальних українських творів для родин і дорослої молодіжи" та практичні підручники (напр. Наука пасічництва). Від 31. VIII. 1919 до 6. III. 1920 рр. видавав і редагував першу після зайняття Львова поляками щоденну газету "Нова Рада". Крім цього, покійний написав кількасот педагогічних, научних, історичних та релігійних статтей, новель, гуморесок, оповідань, друкованих у нашій пресі часто під псевдонімами: Партицкий, Романецкий та ін. ("Діло", "Руслан", "Українське Слово"; "Нова Рада"). Писав теж науково-історичні статті в журналах: "Богословскій Вѣстникъ", "Ілюстрована Україна", Київській "Україні" та різних календарях (напр. "Просвіти"). Писав на українські теми в віденській газеті "Reichspost" та польській пресі (напр. знана і голосна стаття його: Чи отруїли Міцкевича?). Чимало письменницьких праць залишив покійний о. Застирець у рукописній спадщині, напр. повість про Іванка, Спомини про війну та облогу Львова. Олександр Великий, великий збірних народніх пісень (к. 2.000), зібраних з уст народу та б. ін. Залишилося теж велике листування з покійним численних українських та чужих письменників. Цей короткий нарис життя та постаті покійного о. д-ра Йосифа Застирця закінчую висновком, що це була людина набожна, вчена, трудяща, визначний робітник у Христовій винниці, великий учитель-педагог, щирий суспільний робітник та працівник пера на рідній ниві. Від усіх нас вічна йому пам’ять. о. Р. Лукань ЧСВВ. Священичі похорони пок. о. Йосифа відправляться сьогодні, в неділю, в год. 16-ій, у храмі св. Юра. Завтра, в понеділок, в год. 14-ій зачнеться похорон Його тіла з церкви св. Петра і Павла на Личаківський цвинтар.

17.01.1943

Источники

1. ↑ Блажейовський Дмитро. Історичний шематизм Львівської архиєпархії. — т.2. — с. 499 -

Ближайшие предки и потомки