Павло Платонович Чубинський р. 27 январь 1839 ум. 26 январь 1884

Материал из Родовод.

Запись:481633
Перейти к: навигация, поиск
Род Чубинські
Пол мужчина
Полное имя
от рождения
Павло Платонович Чубинський
Родители

Платон Іванович Чубинський [Чубинські] р. 1803

Субханкіна [Субханкіни]

Вики-страница wikipedia:uk:Чубинський Павло Платонович

События

27 январь 1839 рождение:

1872 брак: Катерина Порозова [Порозови]

1872 рождение ребёнка: Михайло Павлович Чубинський [Чубинські] р. 1872 ум. 1943

1873 рождение ребёнка: Павло Павлович Чубинський [Чубинські] р. 1873 ум. 1927

1873 рождение ребёнка: Олександра Павлівна Чубинська (Чапаєва) [Чубинські] р. 1873 ум. 1949

1878 рождение ребёнка: Федір Павлович Чубинський [Чубинські] р. 1878

26 январь 1884 смерть:

Заметки

Є люди, яких Бог посилає на Землю, щоб своїм сяйвом освітити дорогу іншим, щоб залишити сутність, до якої постійно звертаються у різні епохи цілі покоління, шукаючи момент національної істини. Такою людиною є наш земляк Павло Платонович Чубинський - один із видатних подвижників другого українського відродження - в умовах драконівських заборон всього українського з боку царизму зумів піднести на вищий щабель не тільки українську національну науку, а й національну ідею. Етнограф, фольклорист, поет, журналіст, історик, мовознавець, юрист, соціолог, громадський діяч і організатор науки, він разом із своїми соратниками заклав фундамент українського народознавства, автор Державного Гімну України.

Життя і діяльність Павла Чубинського пов’язані з Бориспільщиною. На цій землі він народився, працював на благо свого народу, тут його могила на Книшовому цвинтарі. Життя, творчу, наукову і громадську діяльність великого народознавця можна умовно розділити на три періоди. Перший період охоплює від народження до осені 1862 року, тобто до заслання, другий - життя і наукову діяльність у засланні на далекій Півночі (1862-1869), третій після заслання (1869-1884). Це короткий, але рясно плідний у творчому відношенні шлях великого громадянина.

Народився П.П.Чубинський у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського 27 січня 1839 року в Борисполі на вулиці Горянській, 14. Початкову освіту одержав від матері та домашніх учителів. А про героїні сторінки історії, про ватажків козацьких повстань Наливайка, Павлюка, Трясила, Залізняка, про Запорізьку Січ йому повідав відомий учасник декабристського руху бориспілець В.Лукашевич. У 12-13 років батьки віддали його вчитися у 2-у київську гімназію. Тут вперше почув про діяльність Кирило-Мефодіївського братства, про Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова. Першим, хто повідав допитливому гімназисту про криломефодіївців був учитель латинської мови І.Красковський - людина передових поглядів, яка цікавилася політичним життя і була близько знайомою з Шевченком. Іван Данилович був першим педагогом, хто пов'язував гімназиста Чубинського з особою Т. Шевченка як поета і патріота рідної землі, з його незборимим духом.

За радянських часів ім’я Павла Чубинського було настільки забуте, що не здавалося небезпечним. Навіть залізничну платформу ”Чубинський”, що під Борисполем на Київщині, не перейменовували. Її 1913-го збудував син Чубинського, Павло Павлович. Його тут усі знали, він приходив на платформу й зупиняв київський поїзд змахом картуза.

За кілометр звідти був хутір Чубинський, ще за 7 км — Бориспіль. Козацький рід Чубинських звідси й походив. Але в XVI ст. вони опинилися на Волині, служили Речі Посполитій, стали уніатами. Дід Павла Чубинського служив уже в російській армії, перейшов у православ’я й купив землю в Борисполі. Це було ніби повернення на землю предків. Тут Павло Платонович і народився. Мав двох сестер і двох братів. Учився в Переяславському повітовому училищі, Другій київській чоловічій гімназії. Затим закінчив університет у Петербурзі. Там зійшовся із Шевченком, захоплювався ним, писав вірші ”під Кобзаря” й у чомусь повторив долю поета. Скажімо, удруге його вислали з України через донос Юзефовича — того самого, який колись здав жандармам Шевченка й кириломефодіївців.

Після закінчення університету Чубинський повернувся в Україну. Як юрист, вважав за обов’язок допомагати селянам, які тоді звільнились од кріпацтва й мали багато клопотів із власністю на землю. Дивився на справу як юрист і поет. Одна з його тодішніх робіт звалася ”О значении сказок, пословиц и песен для криминалиста”.

Був закоханий у Лізу Рашевську, сестру приятеля з Чернігівщини. Дружив із молодими українофілами — Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Олександром Кістяківським. Хтось доніс, що компанія збирається таємно на хуторі Чубинському. Там є каланча, на ній нібито вивішують сигнальний прапор, його видно за 25 верст аж у Києві. Це було дурницею, але доноси наробили переполоху. Чубинського арештували й вислали в Архангельську губернію. Він вимагав слідства, адже звинувачення були смішні: відвідував могилу Шевченка та ”пил водку с простолюдинами и распевал возмутительные малороссийские песни”. Слідства так і не було. Утім, у батька питали, чи не бачив він у сина заборонених книг. Той відповів: ”По моей более чем 60-летней старости и изувечью лишенный левой ноги и слабости зрения никаких книг вовсе не читаю”.

На засланні Чубинський провів майже сім років. Був чиновником з особливих доручень при тамтешніх губернаторах. Ті не могли ним нахвалитися. Зрештою він сам себе не тільки визволив із заслання, а й проклав дорогу у вищі наукові сфери Російської імперії. Його статистико-економічні дослідження Архангельської губернії були такими цінними, що губернатор князь Гагарін просив нагородити засланця орденом Св. Станіслава. Цар ідею підтримав. Чубинському дозволили повернутися в Україну. Імператорське Російське географічне товариство влаштувало експедицію для вивчення України. Очолив її Чубинський. За три роки зібрав стільки матеріалу, що навіть тепер семитомник ”Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край” залишається взірцевим. За цю роботу отримав кілька нагород, зокрема, золоту медаль на Географічному конгресі в Парижі.

Завдяки Чубинському 1873 року в Києві відкрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Цей відділ вважають прообразом нашої Академії наук. Тоді ж Чубинський провів у Києві перепис, який показав, що більшість киян вважають рідною мовою українську. Старий Юзефович назвав це провокацією, наскаржився цареві. Чубинського усунули з України, а київський відділ Географічного товариства закрили.

У Петербурзі він служив у міністерстві шляхів сполучення. Здоров’я мав підірване. Сучасники знали його чорнооким, носатим і губатим, дуже живим і темпераментним. І ось ця ”капітальна споруда”, як писав про нього Кістяківський — чоловік рідної сестри Чубинського, перетворилася на руїну. Він мав хворобу мозку, перестав упізнавати людей. Лікування не допомагало. Випросили дозвіл виїхати в Україну, де він уже не був шкідливим для імперії. Жив практично рослинним життям майже сім років. Коли помер, Кістяківський записав у щоденнику: ”Це була давно бажана смерть”.

Внучка Павло Чубинского – Катерина Павловна Чубинская писала:

«Мне думается, детство П.Пл. схоже с детством Гоголя. Небогатая патриархальная помещичья усадьба. Крытый соломой дом, немногочисленные слуги, которые сидели за столом вместе с господами. Долгие зимние вечера. Сказки про лесовиков, русалок, ведьм, домовых. Песни. То веселые. То щемящие – про казака, что погиб в бою или чумака, что погибает в степи. Про несчастные любовь дивчины и парубка. Тут и зародилась у будущего этнографа любовь к народу и его творчеству».


Ближайшие предки и потомки

Деды
Деды
Родители
Родители
 
== 3 ==
Павло Платонович Чубинський
рождение: 27 январь 1839
брак: Катерина Порозова
смерть: 26 январь 1884
== 3 ==
Дети
Михайло Павлович Чубинський
рождение: 1872
смерть: 1943
Дети
Внуки
Внуки

Личные инструменты
На других языках