Павел Петрович Бобырь-Бухановский (Бухановский) р. ок. 1863? ум. ок. 1919?

Материал из Родовод.

Запись:479837
Перейти к: навигация, поиск
Род Бухановские
Пол мужчина
Полное имя
от рождения
Павел Петрович Бобырь-Бухановский
Смена фамилии Бухановский
Родители

Петро Павлович Бухановський [Бухановські]

События

ок. 1863? рождение: Ничипоровка, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя

рождение ребёнка: Павлович Бохановський [Бохановські]

ок. 1919? смерть: Ничипоровка, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, УНР

Заметки

Поміщик в Полтавській губернії на початку XX ст. Володів селом Ничипорівкою.

ПИРЯТИНСКИЙ УЕЗД — 3

Гласные, избранные на первом избирательном собрании: кандидат естественных наук Павел Петрович Бобырь-Бохановский;

Были арестованы ученицы школы Лесевицкого Ганелина и Звезде; затем в ночь с 16 на 17 августа бывший учитель Ришельевской гимназии, возвращенный из ссылки Павел Мавроган, ст. естественник 4 курса Яков Барский (оба теперь страдают сильным психическим расстройством), ст. ест. 4 курса Павел Бохановский, канд. физико-математ. факультета Рудольф Данилович, ст. юр. Иосиф Русецкий, слуш. Харьк. фельд. курс. Елиз. Кац, оконч. гимназию Роза Ляндес (последние 4 вып. в марте 85 г.), женщина-врач Дора Андреевна Барская—выпущена через месяц,. студент Семен Гальперин (держал себя скверно и вып. через несколько дней).

Бохановский, Павел Петрович, дворянин Полтавск. губ., сын землевладельца Пирятинск. у. (Полтавск. губ.). Род. ок. 1863 г. в с. Нечипоровке (Пирятинск. у.). Студент Новороссийск. ун-та; окончил его в 1885 г. со званием кандидата естествен. наук. Еще в 1882 г. замечен в политической неблагонадежности и в авг. 1884 г. был подчинен негласн. надзору. Арестован 17 авг. 1884 г. и привлечен к дознанию по делу об одесск. революцион. кружках (д. В. И. Сухомлина, Л. Квицинского и др.). Дознанием было установлено, что он посещал зимой и весной 1884 г. собрания в кварт. Даниловича, находился в сношениях с народовольцами Б. Оржихом, Шлемензоном, М. Песисом и др. и, по показанию Н. Квицинской, был кассиром кружка помощи политич. ссыльным и заключенным, одно из собраний которого состоялось на квартире Б-го. Содержался под стражей с 17 авг. 1884 г. по 3 марта 1885 г. По выс. пов. от 16 июля 1886 г., по вменении в наказание предварит. содержания под стражей, подлежал надзору учебн. нач-ва на 2 г. с заменой его, в случае выхода или исключения из учебн. заведения, гласн. надзором полиции на тот же срок вне местностей, объявленных на положений усилен. охраны. Как кончивший ун-т еще в 1885 г., подчинен гласн. надзору полиции в Екатеринославе. По окончаний срока гласн. надзора подчинен негласному. В 1888 г. харьковск. губ-р запретил ему жить в Харьковск. губ. Жил в с. Нечипоровке. 17 авг. 1889 г. негласн. надзор был прекращен.

Той «дуже цікавий пан» – поміщик Павло Петрович Бухановський. Він мав у Нечипорівці гарно впорядкований (із чудовим садом і парком) родовий маєток, що його започаткував іще його дід Павло Бобир-Бухановський, нащадок козацької старшини. Про нього повідомляє у своїй безцінній книжці «Доба і доля. Спогади» (Київ–Торонто–Едмонтон, 1996, с. 122– 134) Іван Козуб (1896–1985), який народився в козацько-селянській родині в селі Капустинцях, недалеко від Нечипорівки. З 1914 року він понад 12 місяців виконував обов’язки секретаря-поводиря Бухановського, якому тоді пішов шостий десяток.

Іван Козуб розповідає, що його тодішній патрон свого часу блискуче закінчив Лубенську гімназію та факультет романських мов Одеського університету, в якому перебував у товаристві Мєчнікова, Аксельрода, Дейча. Працював на митниці Одеського порту як перекладач, але через поступову втрату зору повернувся до рідних пенатів. Бухановський був гласним Переяславського та Пирятинського повітових і Полтавського губернського земств, «фундатором і душею сільських та повітових кредитних товариств», боровся проти зловживань у системі кооперації. Дуже вигідне для селян кооперативне товариство існувало і в самій Нечипорівці.

Козуб відзначає людяність і душевну доброту Бухановського, його господарський хист. Наприклад, знаючи, що солом’яні дахи мали чудові властивості ізолятора від спеки й морозу, добре впливали на самопочуття живих істот, цей освічений і досвідчений поміщик «не погоджувався крити будівлі свого дворища чимось іншим, окрім соломи». Прикметно, що й Козуба він звільнив Про «одного сліпого і дуже цікавого пана» за те, що той у запалі вдарив по обличчю дівчину. Всіх своїх заробітчан Бухановський знав особисто, добре утримував і вчасно розраховував. У Козубових спогадах серед друзів Бухановського названо поміщиків Чикаленка, Падалку, аґронома Пікуля.

Про нього у своїх спогадах "Доба і доля" згадує Іван Гнатович Козуб:

"Що мене дивувало, так це те, що я прожив тут уже понад десять днів, а самої господині, матері тої нещасної дитини, не бачив жодного разу. З деяких реплік Павла Петровича, з того, що він сердито називав її баринькою, я зрозумів, що є певні складнення в їхніх стосунках. Мене таки дуже розбирала цікавість: яка ж то вона, моя пані?

Одного разу я вийшов у сад і несподівано на трояндовій алеї зустрів незнайому жінку. Вона, короткозоро мружачись, дивилася якийсь час на мене, а потім, поспішно підібравши спідницю, швидкою ходою, ніби чогось злякавшись, пішла до будинку і скоро зникла в ньому. Це і була моя господиня. Бачилися ми з нею дуже рідко, пані цілими днями просиджувала у себе в кімнаті і мовчала, мов риба. Показувалась і "оживала" лише коли до неї приходили гості - пихаті паничі Сахновські, Вадим та Вольдемар. З себе вони були хлопці показні, навіть вродливі, але, як казав Павло Петрович, - пусті нікчеми. Він вважав, що ці ледачі парубки тільки те й робили, що шукали, де б пообідати. Коли вони приходили, Павло Петрович нервував, проте зовні стримувався і полегшував собі душу тим, що виливав своє невдоволення мені. Іноді він зривався і дорікав дружині за її легковажність і приятелювання з тими, як він казав "хлюстами". Але ті "голодранці" чи справді не здогадувалися, чи вдавали, що не помічають справжнього ставлення до них пана, і досить часто приходили саме під обід або вечерю. І поки я там служив, стосунки в родині залишалися доволі складними.

Але повернімось до самого Павла Петровича. Він був гласним Переяславського і Пирятинського повітових та Полтавського губерніального земств. Поза тим - ще й одним із фундаторів і душею сільських та повітових кредитних товариств Пирятинщини та Переяславщини. Що ж до його біографії, то, за його словами, він з дитинства любив науку, був досить здібним учнем і Лубенську гімназію закінчив із золотою медаллю. Часто згадував про ті роки, розповідав, що до Лубен і назад його возили підводою, бо залізниці ще не було. Згодом він теж на "відмінно" закінчив Одеський університет, факультет романських мов. Добре знав французьку, італійську, іспанську, факультативно вивчав німецьку. По закінченні навчання працював на митниці Одеського порту як перекладач. Хтозна, як би склалася його доля та кар'єра, та сталося непередбачене - в нього почав псуватися зір. Лікарі констатували, що хвороба прогресує і що допомогти йому вони нічим уже не зможуть... Він часто згадував своє університетське товариство, з якого вийшов Мечников, Аксельрод, Дейч та інші. Натякав, що він теж поділяв їх політичні погляди, за які вони, зрештою, поплатилися, ставши вигнанцями: Дейч та Аксельрод опинились у Швейцарії, а Мечников - у Франції.

Я тоді ще не мав ані найменшого уявлення про революційні демократичні організації. Тепер же мені здається, що Бухановський іще в університетські роки належав до однієї з них. Добра пам'ять, грунтовні знання, вміння дохідливо й переконливо висловлювати думки робили його бажаним учасником всіляких зборів. Серед його друзів були поміщики Чикаленко, Падалка, агроном Пікуль - освічені й культурні, з прогресивними поглядами люди."

...


Спогади Семена Павлович Бублика, сусіда і односельчанина Івана Гнатовича Козуба "Наша родословна" про свого рідного брата Кузьму Бублика, який після Івана Гнатовича Козуба у 1915-1916 рр. служив козачком у Павла Петровича, а потім за його підтримки поступив вчитися на державну стипендію у Лубенський агротехнікум, а потім став щирим українським революційним червоним козаком-комунякою:

"А життя йшло. Сім хлопців-братів росли. Батько твердо вирішив додержати свого зароку — зробити синів грамотними. Так, Кузьма, закінчивши Капустянську церковно-приходську 4-х річну школу, поступив до Вишепочаткового 2-х річного училища в село Нехайки. Батько був дуже радий, що його старший син уже навчається в середній школі. А Кузьма був дуже здібний хлопець. Він був середнього зросту, коренастий, обличчям похожий на маму, чорнявий, гарний. Після одного року навчання училище було закрите. Батько і Кузьма засумували. Що робити?

Був 1915 рік. Якось одного разу (і я пам'ятаю) до нашого двору під'іхала панська четвірка і до хати зайшов (вірніше кучер завів) огрядний пан. То був поміщик Бухановський. Він з ближнього села Нечипорівки. Бухановський був сліпий, але поважна і розумна людина. Він сказав батькові, що хоче найняти Кузьму козачком, аби той міг йому бути за проводатира, а також читати йому і писати. За це він обіцяє через рік допомогти Кузьмі поступити десь дальше вчитись і виклопотати державну стипендію. Крім того, Бухановський зобов'язався дещо платити і дозволив батькові пасти корову на його пасовиську. Бухановський додержав свого слова: в 1916 році Кузьма витримує екзамен до Лубенської агрономічної школи (технікума) і одержує стипендію. В 1918 році він іі закінчує, проте працювати агрономом йому не довелося, він поринув в організацію Комсомола на Украіні, приймає участь в революційному русі, громадянській війні в складі Червоного козачества під командуванням Прімакова. Позаду лишилися буремні роки, настало мирне життя і ось 11 червня 1925 року в Староконстантинові на спортивному тренуванні з конем Кузьма трагічно гине. Він уже червоний командир загинув на 24-му році свого життя."

"Но и люди образованные, например, полтавский помещик Бобир-Бохановский, по словам Чикаленко, жаловался ему на выдуманный язык "Громадської думки": "Хіба це по-нашому? Це по-хорватськи або по-словацьки, тільки не по-нашому: ну, прочитайте самі хоч оцю передову статтю: "Суспільний рух з протягом часу набрав такої сили і прибрав таку форму, що уряд наш і т.д. Ну, хто розбере цю фразу? Що таке "суспільний", що таке "рух"? Після моїх пояснень він і каже: — От і треба було так і сказати: "С теченієм времені наше движеніє приняло такії розміри і форму, що правительство наше" і т. д.". Размышляя о причине конфуза, Чикаленко пришел к выводу, что читатели исчезли не только из-за того, что "мова нашої газети для них зовсім чужа", но и по той причине, что, как он выразился, "народня мова на Україні не однакова: полтавці не розуміють і обурюються словами подільськими, навіть київськими"."

Взято з http://www.segodnya.ua/blogs/olesbuzinablog/Istorii-ot-Olesya-Buziny-Ukrainec-ot-Boga-2-453158.html

Замітка на стіні краєзнавчого музею в місті Яготин: "Бобир-Бохановський Павло Петрович (помер у 1918 р.) - дворянин села Ничипорівки. До нього їздив М.Коцюбинський улітку 1908 р. Колишній народоволець, осліп у тюрмі, де сидів за участь у вбивстві генерала Стрельнікова"

+ + +

Упокой, Боже, Павла і учини його в раю, де лики святих, Господи, і праведники сіяють яко світила; усопші люди Твої упокой, презираючи їх всі согрєшенія


Ближайшие предки и потомки

Деды
Деды
Родители
Родители
 
== 3 ==
Харитон Петрович Бухановський
рождение: 1873, Полтавська губернія, Російська імперія
Павел Петрович Бобырь-Бухановский (Бухановский)
рождение: ок. 1863?, Ничипоровка, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, Российская империя
смерть: ок. 1919?, Ничипоровка, Пирятинский уезд, Полтавская губерния, УНР
== 3 ==
Дети
Дети

Личные инструменты
На других языках