Микола Миколайович Миклухо-Маклай р. 17 июль 1846 ум. 14 апрель 1888

Материал из Родовод.

Запись:405008
Перейти к: навигация, поиск
Род Миклухо-Маклаї
Пол мужчина
Полное имя
от рождения
Микола Миколайович Миклухо-Маклай
Родители

Николай Ильич Миклухо-Маклай [Миклухи] р. 1818 ум. 1858

Екатерина Семеновна Беккер [Беккеры] р. 1826 ум. 1905

Вики-страница wikipedia:uk:Миклухо-Маклай Микола Миколайович

События

17 июль 1846 рождение: Novgorod Governorate, Russian Empire, Rozhdestvensk

рождение ребёнка: Евдокия Макуха [Макухи]

рождение ребёнка: Vladimir Nikolaevich Miklouho-Maclay [Miklouho]

брак: Маргарита Эмма Робертсон [Робертсони] р. 1855 ум. 1936

рождение ребёнка: Alexander Nikolaevich Miklouho-Maclay [Miklouho]

14 апрель 1888 смерть: Saint Petersburg, Russian Empire

Заметки

Але продовжимо нашу розповідь. Не зганьбив традиції славного козацького роду й Степан Макуха, правнук згаданого нами Охріма, прапрадід Миколи Миколайовича. У 1769—1774 роках Степан, син сільського коваля Карпа Макухи (в молоді роки — відважного рубаки), брав активну участь у російсько-турецькій війні, відзначився дивовижною хоробрістю й навіть під час одного з боїв зумів узяти в полон «високого» турецького командира — Сафар-бея. За бойові заслуги Степан Макуха отримав від головнокомандуючого російською армією фельдмаршала Петра Румянцева звання сотника, потім, після баталії під Очаковом, здобув чин хорунжого. За клопотанням Румянцева Степану було дароване потомствене дворянство. І хто б міг повірити, що в юні роки Степан Макуха мав прізвисько «Махлай», що означало «недотепа» (або, за іншою версією, «клаповухий»)...

Проте коли постала необхідність підписувати казенні папери — вже в новій якості спадкового дворянина та хорунжого! — то Степан Макуха вирішив «облагородити» своє прізвище й замінити неблагозвучне «Макуха» на «Миклуха», а «Махлая» — на не дуже зрозумілого «Маклая». Обидві частини прізвища Степан став писати через рисочку.

Батько Миколи Миколайовича, Микола Ілліч, вважався дворянином Стародубського повіту Чернігівської губернії — але «дворяни» Миклухи, практично не маючи ні коштів, ні землі, вимушені були добувати собі засоби до життя армійською службою чи роботою на дрібних чиновницьких посадах. Військовим був і дід видатного мандрівника, Ілля Захарович; він брав участь у війні 1812 року, будучи офіцером Низовського полку, дослужився до чину прем’єр-майора, був тяжко поранений у битві при Березині, після чого подав у відставку. Його син, Микола, мріючи здобути технічну освіту, поїхав до Петербурга (абсолютно без грошей!), деякий час буквально голодував, але врятувався завдяки зустрічі — багато в чому випадковій — з Олексієм Костянтиновичем Толстим, згодом видатним російським письменником, який виріс в Україні, на Чернігівщині, і реально допоміг земляку. У 50-ті роки XIX століття Микола Ілліч Миклуха став начальником Петербурзької пасажирської станції та вокзалу. Але за рік до смерті (1856) він був звільнений з посади й мало не заарештований за те, що, бажаючи полегшити долю Тараса Григоровича Шевченка, послав йому на заслання кошти (150 крб.)! Якщо додати, що батько Миклухи-Маклая завжди тримав у себе на столі портрет Тараса Бульби (свого символічного предка), то ясно, скільки важила Україна для цієї сім’ї.

Микола Миколайович мав усі підстави стверджувати, що «моя особа — то живий приклад того, як благочинно з’єдналися три одвічно ворожі сили. Гаряча кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося б, непримиренних гордих ворогів, ляхів, розбавленою кров’ю холодних германців». І справді, по материнській лінії (мати — Катерина Семенівна, уроджена Беккер) в його жилах текла й німецька, й польська кров. А ким же вважав себе сам Миклухо-Маклай? Підкреслюючи, що є російським вченим і водночас відзначаючи: «Я дуже люблю вітчизну свого батька», — мандрівник, проте, дав жорсткий і вельми об’єктивний аналіз розвитку «російської ідеї» та державності.

Ось він: «На Русі, коли ми простежимо історію Російської держави від Івана Грозного до наших днів, відкинувши хіба що добу Петра I, не допускалося під страхом смерті чи тюремного ув’язнення не тільки мати іншу думку, а навіть сумніватися в чомусь такому, що було усталеним і прийнятим у державі. Дика азійська орда з її лютою жорстокістю, зневагою цінностей духовних і поділом суспільства на рабів і вождів принесла й укоренила на віки в Російській державі становище, коли право думати діставали тільки ті з нижчої суспільної верстви, хто, думаючи, у своїх міркуваннях угадував бажання вождя». І далі, інший аспект проблеми: «І ось за отаких порядків, які ведуть до огульного отупіння, животворна російська думка, всупереч усім насиллям і пануючій моральній темряві, усе-таки проростає й усьому світові на диво дає прекрасні плоди».


Согласно фильму Александра Разумного (1947 г.), Миклухо-Маклай почти что научил папуасов марксизму-ленинизму. С другой стороны, сейчас он выглядит вполне актуальной фигурой – предтечей политкорректности и борцом за мультикультуралтизм. Недаром он с пониманием относился к людоедским обычаям папуасов.

Отец, Николай Ильич, был инженером-путейцем. Его ранняя смерть определила финансовые проблемы, не оставлявшие М-М. до конца дней. Мать, Екатерина Семёновна, урожденная Беккер – полька по национальности. Её братья участвовали в польском восстании 1863 года. Сама она водила знакомства в около-революционных кругах, в частности, дружила с друзьями Герцена и как-то была связана с Чернышевским. По крайней мере, культ последнего в семье поддерживался и М-М. хранил у себя его портрет, который сделал сам по фотографии. Женщина была твердокаменная и, похоже, напрочь лишенная воображения, что, в общем-то, понятно: поднять пятерых детей на скудные средства было задачей нелёгкой.

В 1863 году Николай Миклухо поступает вольнослушателем на физико-математический факультет Санкт-Петербургского университета, где долго не задерживается. Его исключают без права поступления в другие русские университеты за то, что «неоднократно нарушал во время нахождения в здании университета правила». По всей видимости, речь идёт о каких-то выступлениях политического толка. Особенно если учесть польские корни нашего героя и то, что в это время подавлено Январское восстание в Польше. В следующем году он уезжает в Европу. На этом фактически закончился российский период его жизни (было ему тогда 18 лет). В дальнейшем этот русский ученый более чем на год в Россию не приезжал.

Мать отправляет Николая в Германию, где он должен обучиться инженерному ремеслу – профессия в те времена престижная и денежная. Вместо этого он поступает на философский факультет Гейдельбергского университета, что приводит к конфликту с матерью. Выбор довольно неожиданный. Занятия чем-либо, не имеющим практического применения, тогда были среди русской молодежи не в чести. Начинаются годы нищего студенчества.

Он полностью зависит от денег, которые ему переводит мать, считающая все его занятия пустой тратой времени и средств. Отучившись семестр, поступает на медицинский факультет Йенского университета. Переход отчасти объясняется давлением со стороны матери. Карьера врача её, по-видимому, больше устраивала – она гордилась тем, что её дед был лекарем при польском и русском дворах. Но когда выяснилось, что Николай увлекся сравнительной анатомией и зоологией – вещами, на взгляд Екатерины Семеновны не менее бессмысленными, чем философия, конфликт, по всей видимости, усугубился. Писем этого периода ни он, ни она не сохранили.

Пращур майбутнього вченого був курінним отаманом Запорізької Січі. Спершу його прізвище було Охрім Макуха, а прадіда Маклая, який був сотником у козацькому війську, звали Степан Макуха. Він якраз і змінив своє прізвище на “благородніше”. А сталося це через те, що той же Степан Макуха в 1772 році при взятті Очакова, під час російсько-турецької війни, командував кінною сотнею і “виявив кмітливість і безприкладне геройство”, за що дістав чин хорунжого і дворянство. Прізвище ж Макуха ніяк не звучало по-дворянському, тож він і вирішив змінити на милозвучніше — Миклуха.

Отже, батько Миклухо-Маклая Микола Ілліч походив із Стародубського повіту на Чернігівщині. Його старший брат Григорій навчався й товаришував з видатним письменником-українцем Миколою Гоголем. Після закінчення Петербурзького інженерного інституту батько очолював одну з ділянок будівництва залізниці Москва – Петербург. Був знайомий з творчістю Т. Шевченка, читав у рукописах поеми “Гайдамаки”, “Катерина”, “Гамалія” і “Єретик”. А коли почалося клопотання про звільнення Тараса Шевченка із заслання, він вислав поетові 150 карбованців. За це батька Миколи в 1856 році звільнили зі служби і мали судити, але довідка лікаря про те, що він був хворий на сухоти, врятувала його від суду.

Мати Миклухо-Маклая Катерина Семенівна походила з мішаної німецько-польської родини: лікаря, учасника війни 1812 року, підполковника у відставці С.Ф.Беккера, зрусифікованого німця, і польської дворянки Лідії Шатковської. Ще одним доказом того, хто за національністю Миклухо-Маклай, свідчить його відповідь на запитання кореспондента газети “Сідней морнінг Гералд” у 1884 р.: “Моя особа є живим прикладом того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Палка кров запорожців мирно злилася з кров’ю їхніх, здавалося, непримиренних ворогів — гордих поляків, розбавлена кров’ю холодних німців. Чого у цій суміші більше, чи який з її складників у мене найзначніший судити було б необачно й навряд чи можливо. Я дуже люблю батьківщину мого батька, Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн батьків моєї матері — Німеччини і Польщі”.

Шлюб Миколи Ілліча і Катерини Семенівни виявився щасливим. У подружжя народилося п’ятеро дітей: сини Сергій, Микола, Володимир, Михайло та дочка Ольга. Микола Ілліч жив із сім’єю тут же на будівництві. Ось у таких похідних умовах і народився у 1846 році у с. Рождественському на Новгородщині другий син, названий Миколою. Коли ж дорогу було споруджено, Миколу Ілліча, як талановиту людину, призначили начальником залізниці і одночасно комендантом петербурзького вокзалу. Та на цій високій посаді йому довелося прослужити недовго. Здоров’я Миколи Ілліча було підірвано виснажливою роботою на болотах Новгородщини. Він захворів на сухоти і помер у січні 1858 року, сорока років від роду. Усі турботи про сім’ю лягли на плечі мужньої і розумної дружини покійного — Катерини Семенівни. Мати зуміла дати всім дітям вищу освіту.

Другі відвідини вченим Малина припадають на літо 1887 року. Цього разу родину він відвідав разом із дружиною Маргаритою Робертсон і дітьми Олександром і Володимиром. У листі від 23 серпня 1887 року братові Михайлу він зазначав: “... по приїзді в Радомишль, послав, як і збирався, телеграму Юлії (матері свого улюбленого племінника Михайлика) прискорити її повернення”. Другий візит до Малина був короткочасним, і про нього документальних відомостей дійшло мало. До останніх днів свого життя видатний вчений цікавився Малином, рідними і знайомими. Вже важко хворий, він писав братові Михайлу: “Одержав щойно з Києва лист, якого я тобі пропоную, від незнайомого гр. Сербу відносно бідного становища сестри (!) нашого покійного батька... Прошу тебе дуже, довідайся про все детально... Нам не гоже залишати її у такому становищі, може, варто поселити її в Малині...”. Нестатки і тяжка хвороба підірвали здоров’я М.М.Миклухо-Маклая. Він помер у квітні 1888 року і похований в Петербурзі на знаменитих Літературних містках Волкового кладовища, поряд з могилою батька. Після смерті сина Катерина Семенівна присвячує себе освітянській діяльності. Довгі роки поруч з нею жив її наймолодший син — геолог Михайло, який вивчав надра північно-західної частини українського Полісся. Ще й досі старожили Малина місцину, де жив Михайло Михайлович, називають Михайлівкою. Михайло Миклухо-Маклай помер у Ленінграді в 1927 році. Науці присвятили своє життя його дочка й онуки. Тепер їх нащадки є спадкоємцями родинних традицій і реліквій Миклухів у Росії. Адже після смерті Миколи Миколайовича Маргарита Робертсон, проживши з дітьми ціле літо в Малині, назавжди виїхала в Австралію, і всі прямі нащадки по лінії вченого живуть відтепер на зеленому континенті. Катерина Семенівна прожила довге життя і померла 1905 року в Малині. Її могила збереглася на міському цвинтарі.

Його дядько по батьковій лінії навчався і товаришував із Миколою Гоголем. Той, у свою чергу, зацікавився родинними переказами Миклух. Виявляється, їхній предок Охрім Макуха був курінним отаманом на Запорожжі. За визволення України з-під польської шляхти воювало троє його синів — Омелько, Назар і Хома. Назар закохався у шляхетну панночку, перейшов на бік поляків і сховався в обложеній запорожцями фортеці. Зганьблені брати вирішили викрасти зрадника. Але на зворотному шляху натрапили на варту. Хома загинув у нерівному бою, а Омелькові з бранцем вдалося втекти. Курінний власноруч стратив сина-перевертня...

Впізнаєте сюжет? Гоголь поклав його в Основу свого «Тараса Бульби». Отаман Охрім, предок Миклухи-Маклая — прямий прототип головного героя.

Такою ж непересічною особою був і козак Степан Макуха на прізвисько Махлай, прадід Миколи Миклухи-Маклая. Під час російсько-турецької війни 1788 року під Очаковом він командував кінною сотнею. За військову кмітливість і героїзм йому присвоїли чин хорунжого та жалували дворянство. Козака викликали в Петербург. Сама «гробителька» українського козацтва імператриця Катерина II піднесла йому дворянську грамоту й повісила на шию стрічку з орденом Володимира І ступеня. Та козак лишався козаком. Поруч із прізвищем на казенних паперах за звичаєм запорожців мусив писати прізвисько. Назвати себе «макухою», тобто недотепою і лопухом, новоявленому дворянину не дуже хотілося. І той сфабрикував малозрозуміле прізвище Миклуха, приєднавши до нього прізвисько зі зміненою літерою — МаКлай. Згодом шотландці вважали його нащадка, вченого Миколу Миклуху-Маклая за свого, вимовляючи: «Маклей».

Запорожець Охрім Макуха і його звитяжний правнук Степан були легендою і гордістю роду. Обох їх для Миклух уособлював гоголівський Бульба. Образ цього майже реального персонажа маленький Миколка Миклуха-Маклай постійно бачив у батька на столі. Сам мандрівник називав себе не інакше, як нащадком Тараса Бульби. У листі до брата Сергія писав, що після смерті батька знайшов документ, який свідчив про їхній дворянський рід із подвійним прізвищем Миклуха-Маклай і фамільним гербом: козак із піднятою шаблею на тлі фортечної брами.

Серед предків — Міцкевич і Гете

За відомостями австралійського дослідника Френка Грінопа, народився Микола Миколайович Миклуха-Маклай у місті Малині, на нинішній Житомирщині, в родовому маєтку. Ранні польські, німецькі енциклопедії та австралійські джерела подають таку ж інформацію. Проте російські біографи твердять, ніби батьківщина видатного антрополога — Новгородська губернія. Це повторюють і радянські джерела, і новітні популярні видання в Росії. Хай там як, а кімнату австралійських синів і внуків Миклухи-Маклая прикрашає портрет їхнього діда в українській вишиванці.

Батько Миколи Миклухи-Маклая походив зі Стародубського повіту на Чернігівщині. Рідня Маклаїв була патріотичною, українською. Микола Ілліч працював на будівництві Петербурзької залізничної станції, що не завадило йому культивувати в родині творчість Тараса Шевченка. Маклай-старший читав рукописних «Гайдамак», «Катерину», «Кавказ»... Клопотався про звільнення опального поета із заслання. Допоміг Шевченкові грішми, за що його, інженера-капітана, звільнили з роботи. Хотіли «зухвалого малороса» судити, але «врятувала» тяжка хвороба — сухоти.

Катерина Семенівна, мати Миклухи-Маклая, походить із родини лікаря Семена Федоровича Беккера. Він був одружений з польською дворянкою Лідією Шатковською. Тут проглядає іронія долі щодо сюжету з гоголівського «Тараса Бульби»...

Семен Беккер, він же Фрідріх фон Беккер, був німцем. До Росії приїхав 1812 року боротися проти ненависного йому Наполеона.

Дивовижно, але Шатковські походили від Міцкевичів, а Беккери — від Гете. Томики обох геніальних поетів — польського та німецького — Микола Миклуха-Маклай завжди возив із собою. У часи небезпечних подорожей ці книжки, як і образ предка — українського козака, надихали його та оберігали.


Ближайшие предки и потомки

Деды
Деды
Родители
Родители
 
== 3 ==
Vladimir Nikolaevich Miklouho-Maclay
рождение: 19 май 1853
смерть: 15 май 1905, Tsushima Island, Japan
Микола Миколайович Миклухо-Маклай
рождение: 17 июль 1846, Novgorod Governorate, Russian Empire, Rozhdestvensk
брак: Маргарита Эмма Робертсон
смерть: 14 апрель 1888, Saint Petersburg, Russian Empire
== 3 ==
Дети
Дети
Внуки
Внуки

Личные инструменты
На других языках